Січеславці Зої Кулик
Я не вірю вже січню ні в чому:
Обіцяв і сніги, й холоди…
Звідки дощ цей узявсь, невідомо:
Три доби вже підряд зарядив!
Сніг вчорашній, скажіть мені, де
він?
Світ в тумані довкруж, як в диму.
Я б повірив, напевне, дощеві,
Тільки як ти повіриш йому?
Не було, не було, і будь ласка:
Скрізь струмки, наче в гості весна.
Але січневі березня маска
Не пасує, бо справді смішна.
А він, бачте, зайшовся сльозами.
Чи комусь, може, звичніш –
слізьми…
І чого б не сипнути снігами
Середульшому сину зими?
Розпустилися діти до краю!
І стоїть геть зарюмсаний день.
Ще надію на лютого маю…
Тільки лютий той бозна ще де!
Поперек аж тріщить на негоду.
Та радію надії одній:
Від дощу, може, щось та уродить.
Бо на трясцю інак він мені?!
Іван Левченко, першодрук, 18
січня 2013 року
Немає коментарів:
Дописати коментар