ЗОРЯ

Василь Ковтун

Під стіл захована сокира,

Святе народжено дитя,

Різдво і мир, молитва щира,

Смачні вечеря і кутя.

Церковні дзвони, зо́рі в небі,

Веселий гомін дітвори,

Гріховний люд в одній потребі,

В однім і думи, й прапори.

Так повелось у Божім світі,

Таку вже склав народ ціну,

Щоб, як зоря зійде в зеніті,

Ніхто б не думав про війну.

Покірна тиша, чисті думи,

Тепло від полум’я свічі,

Затихли у задумі сурми,

Завмерли в спокої мечі.

Та є у тім і інший поклик,

Палає променем надій,

Зорею в небі Сина оклик,

Що кличе гноблених до дій.

Коли Він звав царів до миру,

Вдихав у рабство дух свобод,

У слові тім Він ніс сокиру,

Щоб пробудити свій народ.

Не покорився Сам могилі,

Священну віру не продав…

То може досить спати силі,

Для чого ж мученик страждав?

То може вдарити як треба,

Щоб аж здригнулася земля?

Бо кличе інша вже потреба,

Бо світить з неба немовля.

08.01.2013р.