На щастя, чи на горе
Господь
послав Федорі
Здоров’я, довголіття,
Всього
було в Федори:
І два
голодомори,
І
буряки, і ланка,
Й
вставання до світанку.
І
трудодні худенькі,
Одежинки благенькі,
І без
чобіт ходила,
Коли
діток ростила.
Та все
перемагала,
Бо
вдачу сильну мала,
Ще й в
хорі вечорами
Колгоспному співала.
В житті
бувало різне:
Було й
кохання пізнє -
Від
сяйва того щастя
Тікали
всі напасті.
Як мить
літа злетіли,
Вже за
межею милий,
Онук
найменший радо
Веде в
господу Ладу.
Ну, що
бабусі треба –
Усе
дало їй небо –
Живі
всі, слава Богу,
Й вона їм на підмогу.
Та душу
у Федори
Ятрить
образа й горе
На всю
верховну владу
Поборів, а не ладу.
Недавно
від сусідки
Таку
новину взнала,
Що
новина та ледве
ЇЇ не
доконала.
Що за
могилу треба
Добряче
заплатити,
Інакше
не дозволять
ЇЇ
похоронити.
Вона ж
тої земельки
Руками
перебрала…
На ній
була щасливою,
На ній
і бідувала.
А ще
казала Настя,
Що, як
помре старенька,
То
треба викликати
Міліцію
хутенько.
І
лікаря з швидкою,
Щоб все
занотували,
Чи
смерть своя у баби,
Чи може
катували?
А
опісля у область
Будуть
трясти небогу…
(Федора
вже давно туди
Забула
і дорогу).
А там
за гроші в морзі
Поглумляться над тілом
І на
той світ квиточок
Вже
видадуть, між ділом.
Будуть
тепер стареньку
По
смерті катувати …
Не хоче
дітям мати
Тягар
цей додавати.
Які
тепер в них гроші,–
Самі ж
пенсіонери.
Коли
вже наїдяться
Державні мародери?
Не
спить тепер Федора –
Це ж їй
вселенське горе…
Було б раніш померти –
Не встигли б шкуру здерти!.
Немає коментарів:
Дописати коментар