А як вам там, у Парагваї?

Іван Левченко

Сніжинки падають-кружляють.

Рябить в очах від тих снігів...

А як вам там, у Парагваї,

Мої вкраїнці дорогі?

Оце б дорогу напитати

І мчати потягом туди,

Де ви осіли ще в тридцяті,

Розстрільні, роки назавжди.

Мені кортить так порадіти,

Що десь живе моя рідня.

І Кобзаря читають діти,

І по-вкраїнськи гомонять.

Із печі хліб так пахне в хаті!

І на іконах – рушники.

По всіх світах нас так багато,

Мої нужденні земляки.

Пустили корінь по чужинах.

Мене витаєте добром.

А як же вам без України?

Невже не сниться більш Дніпро?

Тих запитань – чимало, звісно,

А з-поміж них – одне дійма:

Невже і справді там Вітчизна,

Де є копійка й хліба щмат?

Ото б промовчати, як гостю,

Для чого ж так своїх картать?

Та задрижав у бабці костур

Від тих пекучих запитань.

Їй щось хотілось відповісти,

Та тільки сльози із очей.

І Парагвай той за Вітчизну

Не став для неї і дітей.

Живуть, бо так життя складалось:

Хто втік від куль, хто від тюрми...

Не України позрікались,

А виживали, хто як міг.

Так неприродно між пшениці

Три пальми стали на межі.

Так і вони – мої вкраїнці –

У Парагваї теж чужі.

Бо є під небом Україна.

Та, що у серці й на вустах.

Як не саджай – нема калини:

На чужині – не вироста!

І рветься серце, як затяте,

З усіх світів – на свій поріг,

Бо Україна – рідна мати.

Одну лишати матір – гріх.

У нас зима. А в Парагваї

Дозріли-хиляться жита.

Я в Україну повертаю:

Вона і в серці, й на вустах.

Рідні спасибі за гостину,

За рідне слово, рідний спів.

У кого в генах Україна,

До неї прагне, де б не жив!

Дай Боже внукам, як не дітям,

Зібратись в рідному теплі.

І всім укупі порадіти,

Що є Вкраїна на землі.

Вона додому нас чекає –

Не заблукати б між снігів!..

А як вам там, у Парагваї,

Мої вкраїнці дорогі?

Іван Левченко, з книги "Порятунок у шторм",

Севастополь, 2006 рік