Не навік ті шати

Іван Левченко

           Славній артистці Галині Яблонській

Виберуся з дому – накуплю квитків

І поїду в місто лютий зустрічати.

Білий на гетьманах одяг і  шапки,

Білі в коней гриви від снігів лапатих.

А гайда, гетьмани, Києвом гайда!

Чи не досить нидіть вам на п’єдесталах?

Он які колінця січень викидав –

Сніжно та морозно. А що буде далі?

Що, забронзовіли? З місця – ані руш!

Ну, тоді бувайте – радий був побачить!

Наберуся вражень, наче травень груш,

І дай, Боже, словом радісним віддячу.

Ви ж не замерзайте і пильнуйте град.

Нагадайте внукам шанувати волю.

Крига так скувала широчінь Дніпра,

Наче нечестивці нашу світлу долю.

І не той вже Київ. І не той вже люд.

І не ті гетьмани прижились при владі:

Той он сват міністру, кум той королю…

І не можуть дати Україні ради.

А мені б діждатись тільки льодохід:

Це уже недовго – пережити б лютий!

Ой, сніжить, гетьмани, ой, часи лихі:

Гріх сидіть на місці, то і йду між люди.

Може, десь натраплю тих, кому болить,

Що сідлати коней зважаться в дорогу…

Коні і гетьмани, світ весь забілів:

На порозі лютий. Стрілись, слава Богу!

Місяць найкоротший. І – прощай зима.

Відлютує лютий. Березень відплаче.

І життя нового я відчую смак.

Бо не може бути, щоб козак без вдачі.

Бо не може бути, щоби хтось зумів

Вільнолюбні душі нам навік приспати.

На гетьманах білий одяг від снігів.

Оббива їх вітер: не навік ті шати.

Іван Левченко, першодрук, 1 лютого 2013 року