Борис Мозолевський
Тихо як — ні шелесту, ні сплеску!
Світло як — в душі і навкруги!
Я чекав, і ось воно воскресло,
Повінню зламавши береги.
Світ світає? Зацвітає вишня?
Я з тобою — спи, кохана, спи.
Як воно таке із нами вийшло
На шпилястім гребені доби?
Стрілись, наче кремінь і кресало,
Досвід мій і молодість твоя.
Десь далеко скрипка воскресає,
Славлячи святе твоє ім’я.
Аве, день, коли в цей світ прийшла ти!
Аве, тінь коханої руки!
Аве, бровеня твоє підняте,—
На віки!
Немає коментарів:
Дописати коментар