На Хрещатику

Іван Левченко

Сказав снігам довкруж: прощайте!

Аж почорніли від тих слів...

Цвіте прохожими Хрещатик.

А небо – летом голубів.

Куди вони – оті пернаті:

Невже до сонця спромоглись?

Мені б так радісно літати,

Мені б оту безмежну вись!

А навперейми – сонце з висі,

Сліпило очі – хоч замруж.

І я так радісно світився,

А з чого б – сам не доберу.

Чи з того, що на зламі лютий?

Чи що ширяли голуби?

А по Хрещатику йшли люди.

І цвів Хрещатик від ходьби.

Мов ожили всі після сплячки –

Такий веселий гомін скрізь.

Ой-ой: бурульки слізно плачуть,

Й не сумно зовсім від тих сліз.

Сніги чорніють. Час прощатись.

Я вірю сонцю й голубам.

Цвіте розбуджений Хрещатик,

Як усміх щастя на губах.

Я вже зими й снігів не хочу.

Сповна я лютим відіснив.

Іду й від сонця мружу очі,

Провісник ранньої весни.

У серця є свої приміти,

Я довіряю їм сповна:

Якщо в сніги Хрещатик квітне,

То – на всі сто – до нас весна!

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",

Севастополь, 2012 рік