Старенька вишня

 ЛЮБОВ МАСЛОВСЬКА

Хвилина смутку, тиша,

сім’я разом зібралась,

В садку старенька вишня

з часів війни зосталась.

Вона печаль плекає,

і зустрічає цвітом,

Немов таємне знає,

що сталось давнім літом.

Родина вся сумує

і береже мовчання –

То спогад їх гуртує,

згадати всіх бажання.

Бабуся на колінах

стоїть біля ікони,

Минуле в її мріях

й церковні гучні дзвони…

Була як молодою,

зустрілася з коханим,

Була всім дорогою

і сповнена бажанням.

Вінчанням об’єдналась

з єдиним чоловіком,

Та доля з нею гралась:

обманам нема ліку.

Сирена закричала,

про горе сповістила.

Війну розпочинала

Німеччина злостива,

Пішов на фронт одразу,

з дітьми її залишив,

Чекала, аж до сказу,

і знала, що не спинять!

Надію не втрачати,

зосталося і вірити,

А скільки бід зазнати

одній, щоб тільки вижити.

Вогонь пройняв їй душу,

і ріки сліз солоних

Текли, й єдине: “Мушу!”

на аркуші в долонях…

“Героєм він загинув!” –

їй потім сповістили,

А час помітно линув,

а голови сивіли…

Вона більш не кохала,

і вірною зосталась.

Обов’язків не брала

та з іншими не зналась.

Хвилина смутку, тиша,

сім’я разом зібралась,

В саду старенька вишня

з часів війни зосталась.

Цвіте і пелюстками,

як слізьми засипає.

Вона про все це знає,

вона про все це знає...