Іван Левченко
Де хутір Храпатий,
Одна тільки хата.
А мимо летять
І летять поїзди.
І жінка одна там –
Марія Храпата.
Яким занесло
Її вітром туди?
Шукай, вітре, в полі
Гіркішої долі.
Та тільки навряд чи
Де знайдеш її.
Війна відгукнеться:
Навала... Неволя...
Фашисти.... Марія
Набачилась їх.
Он мама і тато...
Й Марійка Храпата.
А дуло безжальне
Стріляє впритул.
І тіло худеньке
Малого дівчати
Летить у колодязь –
В глуху темноту...
І ніч буде темна.
Й сусідка недремна,
Твій стогін почувши,
Врятує тебе.
І заміж ти вийдеш.
І виростуть діти.
Й тобі усміхнеться
Ще сонце з небес.
А потім вдовину
Ти долю зустрінеш.
І щонайстрашніше –
Ти будеш одна.
Одна буде хата
На хутір Храпатий,
Де старість нагряне,
Страшна, як війна.
І де напитати
Тобі депутата.
Та й хто на твій хутір
З них прийде тепер?
Ну, як докричатись,
Марійко Храпата,
Що дух твій і в скруту
Живий, не умер.
Що важко в негоду.
Що майже не ходиш.
Але хто захоче
Почуть до пуття,
Що є така станція –
Зветься "Неданчичі",
Де повз твою хату
Вагони летять.
І їх не спинити
Нікому у світі,
Щоб з цього колодязя
Вирвать тебе.
Одна тільки хата
На хутір Храпатий.
І жінка, як сонце
Із зимних небес.
Іван Левченко, з книги "Не
губімо в собі Україну!",
Севастополь, 2011 рік
Немає коментарів:
Дописати коментар