Віра сльози точе, щастя дать не
хоче,
Дух безкрилий, гру свою веде
нещиру.
Мрія зір толоче, голову мороче,
Вість бере з ефіру, із сумного
виру.
З голоду й одчаю, плакала надія,
Свіжість душу поє трутою гіркою.
Правда зболена, у самоті темніє,
Бо уся у рабство продана з
лихвою.
Невтоленний стукіт б’є себе у
груди,
Я іду до Бога - на висоти раю.
Скаржитись не буду, помолюся
всюди,
Скажи, як нам бути, я тебе
благаю.
Боже! я піднявся так на світ
з’явився,
Ти іди між люди, мусиш їх підняти.
Дух візьми у мене, що вже
розкрилився,
Де їх правда, маєш людям
показати.
От коли за віру,стук здіймеш на
славу,
Світло знайдеш, щоб надію
оповити.
За любов безкраю, ти в серцях
поправу,
Щоб людей на диво,щастям
осінити.
Немає коментарів:
Дописати коментар