ОПІЯ

(Золотий медальйон у формі

сльози із зображенням

дівочого обличчя на ньому)

Борис Мозолевський

Мій гіркий свавільцю коханий!

 Вже тебе сльоза та не зганить.

Не моя то мука висока -

 То ти сам зронив мене з ока.

Чого ж ти мене не голубиш?

 Чи над мене смерть свою любиш?

Нащо ж було, милий, по згину

 Брати і мене в домовину?

Я б за тебе бога молила,

 В сліди твої слізоньки лила!

А тепер і плакать не можу -

 Сама на сльозі твоїй сходжу…

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП

ІЗ СКІФСЬКИМИ ЧЕРЕПАМИ

Лягає пил опісля перед.

 Виходить зірка золота.

 І ти, піднісши скіфський череп,

 Ідеш стежиною в житах.

Той скіф був, певно, мужнім воєн,

 Він звідав січі і вогонь.

 А по ночах край балки тої

 Чекала суджена його.

Він був їй вірним нареченим,

 Він у походах нею снив…

 І я услід скіф’янки череп

 Несу розгублено за ним.

Яка в житті їм слалась нива?

 Що їм світилося в імлі?

 Вони своє земне, можливо,

 Не долюбили на землі.

А ми прийшли тепер натомість,

 Мов їхній промінь з далини.

 Над нами встала невідомість,

 І ось, як віщий знак, – вони…

Прости мені твої печалі.

 За все, що нам іще пройти,

 Давай вночі їх обвінчаєм

 На всі часи і всі світи!

Хай степ заплаче сяйвом білим

 І ніч галактиками пробасить,

 Коли хтось інший із могили

 Нас теж з тобою воскресить…