У ПІДЗЕМЕЛЛІ

Борис Мозолевський

А в могилі було темно,

 Було холодно в могилі.

 Тіні падали від свічки

 І хитались на стіні.

 Тільки ти з рудої глини

 Простягала білі руки

 І крізь всі свої століття

 Посміхалася мені…

 Він лежав поважно й грізно,

 Упокорений навіки.

 Вздовж руки – списи і стріли,

 На губах його – печать.

 І світилися печаллю

 На лиці твоїм очниці,

 Наливались німотою,

 А здавалось, що кричать.

 Чаші, келихи, ритони,

 Казани, тарелі, глеки.

 Двоє слуг йому годили,

 Ще й рабиня молода.

 Від свічок і від мовчання

 Пахло ладаном в могилі.

 І по стінах, наче миті,

 Сиво капала вода.

 Сонцесяйно, сонцелико

 В злоті сяяла долівка -

 Персні, гривні та обручки,

 Дивна зброя і стрічки.

 Що не платівка – то доля,

 Що не перстень – то стражданид.

 Через них переді мною

 Розступалися віки.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП

З МЕДУЗОЮ ГОРГОНОЮ

Скільки мрій в могилах смеркло,

 Скільки дум у безвість кануло!

 Я, Горгона, лиш безсмертна,

 Я, що все зробила каменем.

 Відійдіть і ви, охочі

 Зазирнути в незбагненне:

 Хто мені погляне в очі -

 Скам’яніє коло мене…