Скитське золото

Микола Заремба

В Дніпропетровському обласному історичному музеї імені Дмитра Яворницького експонується унікальна виставка скитського золота, яке було знайдено в курганах на півдні України (Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області, Крим). Але перед тим, як розповісти про експонати цієї виставки, я хочу зробити невеликий відступ. Чому саме скитське, а не скіфське? Справа в тому, що в українців присутня якась незрозуміла риса меншовартості, яку ще запримітив Тарас Шевченко. Пам’ятаєте?

– Німець скаже: «Ви моголи», «Моголи, Моголи!» Золотого Тамерлана онучата голі.

Назвав колись московит Карамзін наше Трисуття тризубом і підхопили цю назву всі наші історики на чолі з Грушевським, так і гуляє цей «тризуб» по всім історичним працям до цього часу. Хоч, до чого тут зуби – ніхто пояснити не може. А Трисуття несе в собі велике філософське і ідеологічне навантаження, але хто нам про це розповідає? Так само і зі скіфами – назвали колись наших предків так греки і ми навіть лінуємося озирнутися на нашу історію з нашого, українського погляду. Відомо, що греки, а особливо Візантія, були майстрами з фальшування історії, вони навіть розробили посібник по мистецтву фальшування.

Як доводять сучасні вчені-археологи, не тільки наші а й закордонні, після вивчення численних археологічних знахідок, на території України протягом тисячоліть проживав один і той же тип людності: за будовою скелета, за веденням господарства (кераміка, одяг, живність, предмети побуту). Саме з території України племена розселялися в Малу Азію, на Балкани, острови Адріатичного і Середземного морів. Ці племена  називалися або по імені вождя племені, або від тотему, який вони собі обирали. Ось деякі з них: Пелазги, Лелеги, Ліди, Тирени, Венеди. На півночі Італії за 1300 років до нової ери була утворена з таких племен потужна Етруська держава. На півдні Балканського півострова і прилеглих до нього островах було утворено союз племен під загальною назвою Еллада (Ел Лада).

Ел – Ол – Олен – Полель – бог сонячного циклу й світла, син Лето/Латони(Лади). Протягом великого проміжку часу Еллада мала тісні торгівельні контакти з Оріаною, Антами (звідсіля антична культура – культ Бога Сонця РА), Сколотією, Скитією. З території України доставляли збіжжя в обмін на вироби з золота й срібла, тканини й пряності. В одній з давніх хронік  описується, що кожного року кораблі з зерном супроводжували дівчата-жриці, які на одному з островів, де стояв величний храм Аполлону, покладали на олтар в жертву снопи пшениці, жита та інших злаків. З часом між племенами Еллади почалися міжусобиці, які ослабили її і цим скористалися негайно сусіди. З теренів Азії посунули орди завойовників, яких згодом назвали граками/греками (чорні). Греки не мали за собою такої багатої і давньої культури, яку мала Еллада. Візантія щоб піднятися над іншими народами сфальшувала свою історію, присвоївши собі давню культуру еллінів. Це вам нічого не нагадує? Це ж саме згодом зробила Москва (третій Рим), присвоївши собі історію Київської Руси.

Повернемося до наших сколотів/скитів. В українській мові багато слів, які пов’язані з цими назвами: коло, колоти, скит, скитатися, скиталець, ім’я – Микита (ми кити). Це все підтверджує, що сколоти/скити є нашими предками, а не дикими кочовими племенами, які прийшли зі Сходу. Пам’ятаєте у Блока: «Да, скифы мы! С раскосыми и узкими глазами». Скитська імперія була доволі потужною, займала величезну територію. Населення поділялося на скитів-кочовників, скитів-орачів і царських скитів. На території царських скитів знаходилися могили царів Скитії у вигляді величезних курганів. Відомо, що при  похованні царя  в ті далекі часи разом з ним  ховали  його дружину, охоронців, слуг. Також в могилу клалося все, що як тоді вважали, буде необхідним на тому світі: золотий посуд, глиняні глеки та  амфори з зерном і вином. Царя і царицю одягали дуже пишно в коштовний одяг з золотими прикрасами.

Скити дуже ревно оберігали свої могили, для них вони були святими місцями. Під час походу перського царя Дарія війною проти скитів, останні заявили, що якщо перси зачеплять хоч одну могилу, то від них не залишиться нічого - всі вони будуть знищені. 2 тисячі років царські могили простояли недоторканими і тільки в XVIII ст., після завоювання російськими військами Криму, мосвини почали розкопувати царські могили. Тарас Шевченко гнівно засуджував це варварство:

                                 І могили мої милі

                                 Москаль розриває…

                                 Нехай риє, розкопує,

                                 Не своє шукає…

Хоч  багато могил було розрито і розкрадено з них безцінних скарбів, але не до всього дісталися загребущі руки. В 1971 році археолог Борис Мозолевський, при розкопках Товстої Могили біля міста Орджонікідзе в Дніпропетровській області, знайшов найбільшу археологічну знахідку XX ст. Скитську Пектораль. При розкопках Товстої Могили виявилося, що там вже був раніше прокопаний вертикальний шурф глибиною 8,5 метрів, що дуже турбувало Бориса Мозолевського. Але вже скоро натрапили на не пограбоване поховання скитської царівни, нагрудна прикраса якої з золотих пластин важила чотириста грам. Зовсім недалеко, в центральній частині поховання, Борис Мозолевський намацав рукою дерев’яну підлогу і подряпав пальці об щось тверде. Так була знайдена Скитська Пектораль, зроблена з чистого золота 958 проби, вагою 1148 гр., діаметром 30,6 см. Пектораль нині зберігається в Музеї історичних коштовностей України. До Дніпропетровська привезли точну копію оригіналу і тут треба сказати, що зображення на фото і коли Пектораль перед твоїми очима – це зовсім дві великі різниці. Ні одна сама досконала фотографія не в змозі передати всієї краси і філігранності Скитської Пекторалі.

Подиву гідне мистецтво скитських майстрів – настільки тонка і досконала робота. І я тут не згодний з екскурсоводом, яка сказала,що нібито скити замовили цю Пектораль грецьким майстрам. По-перше – Пектораль була виготовлена в IVст. до нової доби, коли ще ніяких греків не було, по-друге – Пектораль не просто прикраса, це ритуальна річ в якій закодовано релігійний і міфологічний світ давньої Скитії, який ніхто окрім самих скитів не зміг би зобразити.  Скитська Пектораль складається з трьох ярусів. Верхній ярус зображує земне життя. В центрі цього ярусу зображена головна сцена, на якій жерці на овечій шкурі вишивають золоті руни, далі розташовані сцени з скитського побуту. Середній ярус означає рай, де зображено пишну і казкову рослинність. Нижній ярус – це підземний світ, наповнений стражданнями і муками: хорт доганяє зайця, леви нападають на кабана, крилаті грифони роздирають коней. Але до кінця вчені так і не спромоглися розгадати таємницю Скитської Пекторалі. Розгадка Скитської Пекторалі розкриє багато таємниць із сивої давнини.

З інших експонатів виставки привертають увагу золоті пластини з жіночого головного убору і пластини, якими прикрашався одяг. На них зображувалися олені, казкові сфінкси, мати-птиця, трикутники в формі виноградного грона і зображення Бога-Сонця. Цікаві також два золотих руків’я мечів. На одному є чіткий напис, а на іншому, на овальному закінченні руків’я, зображено дракона. Цікаві також оригінальна золота риба, скитська богиня у вигляді Матері-птиці, бронзові горщики, на яких зображені леви, які роздирають коней, циліндричні ритуальні золоті головні убори. Мене особливо зацікавила кінська збруя. На ромбічній пластині зображений оголений Геракл, який спирається на здоровенну дерев’яну довбню (булаву). Це підтверджує скитський міф, який описує Геродот в історії скитів, про те, що Геракл був родоначальником скитів.

Міф розповідає, що коли Геракл гнав Геріонових волів, то забрів на острів Ерифія (Хортиця), де його застала зима. Геракл розпряг своїх коней, простелив левову шкуру й заснув, а коли прокинувся – то коней вже не було. В пошуках коней Геракл обійшов все навкруги і забрів в країну, яка називалася Лісистою (Гілея). Там в печері він знайшов двоподібну істоту, котра до стегон була дівчиною, а нижче змією. Геракл спитав у неї чи не бачила вона його коней. Вона сказала, що вони в неї, але не віддасть їх йому, доки він не подарує їй ніч кохання. Геракл погодився і в неї народилося троє синів: Агафірс, Гелон і наймолодший Скит. Геракл поставив таку умову: «Як сини виростуть, то той з них, хто натягне мого лука та одягне цей пояс, того посели в цій країні; хто ж із них цього мого доручення не сповнить, того прожени з краю». Агафірса й Гелона, які не змогли виконати завдання, вона вигнала з краю; зате наймолодший, Скит, виконав завдання й залишився. Від цього Скита, сина Геракла, походять скити, що постійно царюють на цій землі.

На пластині з слонової кістки зображено малюнок Ерота ( знайдено в кургані на південній околиці Дніпропетровська, біля аеропорту).

Джерело: LELEKA NEWS

ЗОЛОТА СИМФОНІЯ ПЕКТОРАЛІ 

Борис Мозолевський

1

 Грім стихав за далиною,

 Зашерхав на глині.

 Окрай балки Хоминої

 Паслись коні гливі.

Де не візьмуться грифони!

 Впали, ніби кара!

 Та й накинулись на коней -

 Що не кінь, то й пара.

Б’ють крильми – жалю немає! -

 Ще й ревуть жахливо.

 Що один хребет ламає,

 Другий б’є в загривок.

Згасло сонце. Морок ночі

 Все навкруг поглинув.

 Наче сливи, кінські очі

 Падали у глину.

А за північ над степами

 Зайнялося світло:

 У яру між черепами

 Папороть заквітла.

2

 Світе мій щирий, який ти чистий!

 Світе прозорий, який ти гожий!

 Хочеться ноги в росу вмочити

 І цілувати ув очі рожі.

Світе мій дивний, світе казковий! -

 Від повноти аж вгинається обрій.

Чи, може, кінь загубив підкову,

 Чи світить місяць к годині добрій.

Буйно огудина переплелася.

 Квіти медами течуть із огудини.

 Світе, оспіваний перепелами,

 Жайвором, горлицями, сорокопудами, -

Сяй і слався, наш добрий світе,

 Небо своє прихили над нами!

 Ми твої паростки, ми твої діти, -

 Будьмо ж не пасинками, а синами!

3

 Облишмо чвари: настає наш час.

 Закличмо тільки Гестію у свідки.

 Сьогодні найсміливіший із нас

 Піде шукати папороті квітку.

Хай це вбрання із білого руна

 Йому в дорозі буде як молитва.

 В грифонах даль, і виє звірина,

 А треба йти, бо світу треба світла.

 Ревтиме вій, манитиме мана,

 Ще й рідний брат гостритиме сокиру.

 Постануть стіни і рови без дна, -

 Та треба йти, бо людям треба миру.

І раптом він до квітки не дійде,

 Знеможе, схибить, звабиться, жахнеться, -

 Шекспір своїх сонетів не складе,

 Й Гагарін із орбіти не всміхнеться.

Готуйте ж сир, іпаку і кумис!

 Готуйте душі про добу новітню!

 Нехай легким обранцю буде спис,

 Він все пройде і принесе ту квітку.

І зійде сонце! І відступить ніч.

 І дощ напоїть землю неполиту.

 І птиці розлетяться вусебіч,

 Любов і мир повідуючи світу.