ЛИСТОПАД

 Дмитро Борзаниця

Зриває вітер збайдужіле листя,

Несе його поза моїм вікном .

Й горобини червонеє намисто

Байдужість хоче звеселить вином.

Та марно все! Летить відмерле листя,

Летять думки в холодній тиші снів

А разом з тим ідуть в минуле мрії

І серце холодіє льодом слів.

Пустих обіцянок, порожніх сподівань,

Даремних вигуків й не сказаних зізнань.

Жаги немає до життя, до волі,

Мабуть від щастя я забув усі паролі,

А може просто світ зніяковів,

А мрії народилася зі снів…

Та байдуже, тепер усе одно,

Від мрії мене утримуе вікно…

Прозоре скло моєї злої долі.

А в далені десь шелестять тополі,

Над нами немічними сміючись,

І не приховують свого призріння .

А ми, поривів вітру боячись,

Не можем шлях знайти до розуміння.

Нема надій, нема ні мрій, ні снів.

Сей час, сей вік для мене знавіснів.

Нема весняних кольорів яскравих ,

Лише пастельні осені тона…

І відблиск грон горобини кривавих.

Ви можете: ”Се ж осінь! Се вона”

Та Вам то лиш здаеться, то на серці

Запаха туга зміряних років.

Життя так випадково увірветься

Й не пам`ятають люди – жив - не жив.

Одне, в душі лишилось сподівання:

На весну, на зігрітий сонцем край.

Та доки вітер за вікном холодний

Те сподівання в серці десь сховай.

І збережи. Можливо знадобиться.

Й в холодний вечір за твоїм вікном

На небі спалахае нова надія

І місяць в кута зоряним вінком…

А може й ні, - поживемо, побачим.

А зараз ще надворі Листопад,

Що бореться із поглядом гарячим,

І ти йому, здається, навіть рад.

 30 черв. 2003 http://www.borzoj.org.ua/