Вдихаю запах мого поля

Дмитро Борзаниця

Вдихаю запах мого поля,

Вслухаюсь в жайворонків гомін,

Вітаю сонце. Все для того

Зроблю, щоб хоч лишився спомин

Про мене в цій пахучій тиші,

У цьому раї золотому

Пшеничних колосків. Потому

Забуду горе, заспіваю

На струнах серця я заграю.

Легені сповню чистим світлом

Від сонця! Я його вітаю!

А там в бетон закутий ти,

Мій городе, мене чекаєш.

З цієї казки вириваєш.

І не лишаєш ні хвилини.

Останні бачу я билини

Ромашок польових. За них

Віддам усі скарби на світі.

Як говорив у заповіті

Шевченко. Рідная долина,

Кохана Ненька-Батьківщина

Для нас то є найбільший скарб!

Ніщо його нам не замінить.

Ніхто його внас не віднімить,

Бо ми сини Землі цієї.

Бо виховав нас шелест нив

І сяйво золотих хлібів

Нам дарувало більшу радість

Ніж гроші! Багатьом на заздрість…

Ти говори все, говори…

Я не забуду ні гори,

А ні ставка, ні саг, ні лісу,

А ні верби. Її завіса

Мене ще пам’ята малого

Й кохання таємниці мого,

І суму, й жалощів, й турбот.

Немов увесь то мій народ!

Хай навіть я помру за нього,

Нехай погублять молодого.

Та не віддам її нікому,

Мого життя “Живу ікону”!

 12 лист. 2004 http://www.borzoj.org.ua/