ЖИТТЯ ЛИШ ТАМ, ДЕ САД ЗЕЛЕНИЙ

Алла Степаненко

1

Наснився дивний світ мені:

Там розгорнувся в глибині

Вишневий сад, трава зелена,

Дівчина по стежині йде,

За садом - легінь біля клена

Всім серцем ту дівчину жде…

Над ними небо - зорі, зорі…

І далечінь така ясна,

І ранки чисті і прозорі

І рута-м’ята запашна

Вливається у вольні груди…

Щасливий світ, щасливі люди!

…

Та пробудившись, я збагнула:

Не там, а тута сон марудний,

Безтяма душу сповива,

Зате напучують нас всюди

Безглузді гасла і слова,

Що головне - це бізнес, сцена,

Посада й слави пишний цвіт…

Життя лиш там, де сад зелений,

Живий (не сплячий) дивосвіт!

2

Ой як цвітуть в саду весільно вишні…

Немов крізь час цвітуть мої літа.

Здається юність знов до мене вийшла,

Хоч осінь в коси срібло вже впліта.

Вдягнуся вдосвіта в сорочку білу

І вийду рано босою в росу.

Ту свічечку, що юність запалила,

Красуням вишням вдячно понесу.

І ранок увсебіч розкине крила,

І Сонце усміхнеться молоде,–

Бо у душі, та й квітом, білим-білим,

Яка ж хороша вишенька цвіте!

3

І знову осінь, ранки мальовничі,

У райдужному полум’ї краса,

Горить у серці світло таємниче,

А ув очах непрохана сльоза.

Осінь, осінь – неповторне диво

Осінь, осінь – сяйво золоте,

Осінь, осінь, я в тобі щаслива,

Я щаслива, осінь, а проте…

Ти знову, осінь, серце моє кличеш

У незбагненну світу таїну

І журавлі з небес мені курличуть,

Несуть на крилах юність і весну.

У тиші йду лист?падом кленовим.

Осінній день багрянцем виграє

І спрага невимовної любові

До мого щастя смутку додає.

Осінь, осінь – неповторне диво

Осінь, осінь – сяйво золоте,

Осінь, осінь, я в тобі щаслива,

Я щаслива, осінь, а проте…

Я щаслива, осінь!

…А проте…