Виходить знов і знов не те, що треба

Дмитро Борзаниця

Виходить знов і знов не те, що треба.

А може й треба саме те, що тут.

Не може розум знати волю неба,

А серце відчуває сотні смут.

І кожна з них несе свої страждання,

Свої захоплення, надії й сподівання.

Свої думки, свої мотиви й настрій

І кожна з них наступній дуже заздрить.

І все то є в душі, в єдинім тілі.

Із тих страждань народжується вірш.

А слів танок вкрива папери білі.

А ти все по-старому за вікном стоїш.

Що бачиш ти крізь дощовую призму?

Що чуєш в шелесті останнього листка?

Не поспішаей, вона й сама швидка.

Обступить, закружляє, заговорить,

Закриє очі ковдрою буття.

Не встигнеш глянути, як ось перед тобою

Вже промайнуло все твоє життя.

Розплющ поширше очі, швидше, чуєш!

Бо ж не збагнеш, як прийде смерті час.

Лови момент, й життя сама збудуєш,

Ніхто ж бо інший не подба про нас…

 16 жовт. 2003 http://www.borzoj.org.ua/