Століття
плинуть, тисячі років
Несе Дніпро свої могутні води,
І дивиться з високих берегів
Плекає долю нашого народу.
Він пам'ятає сиву давнину -
Ладьї Олега, меч його кривавий,
Варягів і Борисову труну,
Розкосих половів й козацьку славу.
А ще Перуна, мертвого, як сніг,
Невже і справді схожого на Бога,-
Не поглинав одразу, а беріг,
Підштовхував до берега крутого.
Він бачив Святославове життя,
Загублене в його ж таки порогах,
Він прагнув волі і добра.
І не пускав до берега чужого.
Він влітку поглинав вінки прекрасних дів,
Нам взимку йшла убога Катерина,
Він став Йорданом для твоїх синів,
І піснею для тебе, Україно!
Немає коментарів:
Дописати коментар