Далеко десь за
небокраєм
Червоне пекло.
Перед ним
Ледь жевріє,
сховавшись в гаї,
Кохання.
Світлом золотим
Охоплено
пожовкле листя.
Летить,
зірвавшись із гіллі
І крізь
горобини намисто.
І в міліметрі
від землі
Його підхоплює
бажання.
Бажання вітру
танцювать,
Й листочок, в
почуттів пориві,
Від щастя
почина кружлять.
Немов осіння
ніжна фея
У страснім
полум’ї вогню;
Мов
білосніжная німфея,
Що рада так
новому дню.
І рух за рухом
в тому танці
Зароджувалася
любов.
Навряд чи хоч
одні коханці
Таке відчути
можуть знов.
Це є злиття
основ духовних,
Що сховані в
серцях далеко,
Рефлексів
прояв безумовних.
Водночас
чистий як лелека
Й гріховний,
мов останній біс.
Повторювавсь
танок на біс.
Аж раптом
каменем додолу
Упало листя
золоте,
Любов забравши
із собою,
Як часто в нас
буває те!
А
вітер-розбишака знаний
Все знай,
повторює своє.
З ним в
страсному танку кружляє
Вже інше листя
золоте.
І цей танок,
мов суть життєва,
Немає краю і
кінця,
Й бажання
рухами миттєво
Єдна палаючі
серця.
Немає коментарів:
Дописати коментар