Врятоване поле

Світлій пам’яті побратимів- малотокмачанців

Івана Данильченка, Миколи Олійника та Павла Рекубрацького

Такої квітучої в травні весни

Врятований світ ще не бачив ніколи…

Три хлопці, три друга вернулись з війни –

Щасливці:  Іван, і Павло, і Микола.

Здавалося б: хлопцям тим жить – не тужить:

Радіти весні, нареченим-дружинам…

Та тільки от шлях, що до поля біжить,

І полечко-поле – закуті у міни.

Здавалося б: мирна весна на землі.

І полю – родити пшеницю та жито.

А вибухи знов… Скільки вбитих, калік:

І як їм накажеш – тим неслухам-дітям?..

Три друга  Микола, Павло та Іван,

Зібравшись,  пішли розміновувать поле.

Остання вже міна… І як це бува:

Рвонула зненацька й ошкірилась болем.

Потому всі троє померли від ран.

А поле вродило і жито, й пшеницю.

… Он мовби  Микола, Павло та Іван

До поля дорогою йдуть – подивіться!

Звичайно, здалося… Пробачте мені:

Старі в мене очі вже стали – підводять.

Три друга було. Не забути б про них.

А поле Врятованим звуть у народі.

А ще… Нам як докір. Одна удова,

Землячка, про пам’ятник їм у райраду

Внесла пропозицію. Як це бува:

Папір – під сукно… Є нагальніші справи.

Іван Левченко, першодрук, 9 травня 2013 року