Дмитро Борзаниця
Ти вкрала в мене риму разом
з серцем,
Ти вкрала сон із зоряних
ночей,
Забрала все, що за життя ще
б’ється
І вогник викрала з моїх
очей.
Взяла в долоні і теплом
накрила,
В пітьму укутала, та все
одно мені,
Бо ж не злечу, ти обламала
крила.
Й досвітні згасли в темряві
вогні.
То ж ти тепер одна в моєму
світі,
Єдина пристань для змарнілих
душ.
В тобі тону неначе рій у
цвіті.
Прошу, мою в’язницю не
поруш!
Невільник я, та більшого й
не треба,
Немов у раї, замкнений в
тобі,
Хоча й не бачу ні зірок, ні
неба.
Та ірій кожен обира собі.
І я обрав тебе своїм
засланням,
І добровільно все тобі
віддав...
Можливо саме рабство є
коханням,
Та досі я ще волі не
згадав!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар