Дмитро
Борзаниця
У полум`ї
страшної битви
Блиснули очі,
як гранат.
Немов
безжальне лезо бритви
Іде на ворога
солдат.
Аж ось сховали
хмари сонце,
Пташки
замовкли, вітер стих.
Як засвистіла
полем куля,
Юнак не
зрозумів, не встиг.
Життя пройшло
перед очима,
Минули ті
щасливі дні
Коли дівчину
чорноброву
Кохав, неначе
уві сні.
І чудиться,
немов би матір
До нього
стежкою іде.
Його сестричку
п`ятирічну
За білу
рученьку веде.
На оченятах в
неї сльози.
Солоні сльози
і печаль.
Тут поруч
зашуміли лози,
І так герою
стало жаль своєї рідної оселі.
Дівочі очі
невеселі постали в пам`яті:
“Чатуй! Ти нас
від німця порятуй!”
І тиша.
Невимовна тиша,
Народний сум і
безліч дум...
Накрила ніч
усю долину,
Помер солдат
за Батьківщину.
Помер без
почестей. Земля
Окутала свою
дитину.
Й могил цих
чорная рілля
Всю пронизала
Україну.
Пройшли роки й
на тій землі,
На тій
окропленій долині
Величний
пам`ятник звели
Безстрашній,
відданій людині.
І ми згадаємо
його,
Того героя
одного.
Проте ж таких
було багато,
Їх має кожен
пам`ятати.
Немає коментарів:
Дописати коментар