Дмитро
Борзаниця
Уже минає літо
навкруги,
І завірюха вже
іде до нас степами…
Вона вже йде.
та ти її не жди;
Розділить нас
і зробить ворогами.
Далеко десь у
просторах часу
Шукаємо обоє
ми спасіння.
Йду до вогню,
та свічку не несу
Й не запалю
вогню порозуміння.
Слова, слова… Холодна
крига слів
У океані серця
молодого.
Ніхто ще досі
їх не зрозумів.
І не знайти
вже рішення простого.
Відносить
вихор цілісність думок
Туди, де нас
ніколи і не буде.
Юрба образ і
купа загадок-
Усе помре… Їх
не почують люди.
Послухай ти
слова мого жалю.
Почуй ту
сповідь, зрозумій прохання.
А як не
схочеш, їм мовчать велю.
І буду жить,
забувши про страждання.
Та в смути час,
омившої чоло.
Згадай мене й
прилинь до мене серцем!
Зроблю я все, щоб
снігу не було
На тім шляху:
від Серця і до Серця.
23 черв. 2004
Немає коментарів:
Дописати коментар