ШЕВЧЕНКОВІ

Дмитро Борзаниця

Здобули ми нарешті волю.

Жадану волю. Так давно

Скликав Шевченко всіх до бою

Та й зараз кличе. Не одно

Вже українців покоління

Зросло на творах кобзаря.

Йому, що розбудив сумління,

Присвячую свій вірш і я.

Прожити вік задля народу,

Се вам не поле перейти.

Козацькому буть вірним роду

Тарас велів братам завжди.

Та й сам був щирим українцем,

Себе у жертву він приніс.

Й все за свободу, що він зносив!

Про це шумить старезний ліс.

Вечірня зіронька говорить

Про нього з батінком-Дніпром.

І сонце, що над світом ходить

Йому в коліна б’є чолом.

І згадують сичі надуті,

Перекликаючись в гаю,

Як гомоніла Україна

Як Гонта в цьому був краю.

А у селі садки вишневі

Джмілям роздолля надають.

І про його тяжкії роки

Зозулі часто нам кують.

І виступають в люду сльози

За нього, за його печаль.

Бо ж не зважав він на загрози,

Себе йому було не жаль.

Тож не забудемо його ми

У серці в нас нехай живе

Частина духу України, те вічне,

А не лиш нове.

                        13 лют. 2003 http://www.borzoj.org.ua/