Дмитро
Борзаниця
Що так
збентежило мене
В твоїх очах,
Що то за
пристрасть?
Гублюся я в
твоїх речах
Котрі безмежні,
наче вічність.
Чому не чую
інших слів,
Окрім твоїх,
отих жаданих,
Що наче пісня
ніжних хвиль
Злітають з вуст
твоїх рум’яних?
Чому скрізь
бачу я тебе?
Чому в твоїй
ховаюсь тіні?
Чому
звільнитись спроби всі
Мої від тебе
безнадійні?
Причарувала ти
мене.
Сховала в серці
десь далеко.
А я неначе той
лелека,
Що хоче високо
злетіть,
Та між гілок
гнізда заплутавсь.
Мов місяць, що
в пітьму укутавсь
І мріє сонце
засліпить.
Прошу, мене ти
відпусти,
Мені ти волю
дай, благаю!
Цього так довго
я чекаю.
Злякавсь твоєї
чистоти?
А може просто
збожеволів?
Ні! Дуже
хочеться на волю
З твоєї клітки
золотої.
Душі не мучай
молодої.
Забудь мене!
Пробач мені!
Ще зійде сонце,
дощ мине.
І над долиною
засяє
Зоря любові. І
тебе
В долині щастя
тій чекає.
Лиш зараз
відпусти мене!..
16 січ. 2003
Немає коментарів:
Дописати коментар