Дмитро Борзаниця
Прости, прощай! Не можу
більше так,
Бо вже нема минулого
кохання.
Лишився на вустах солодкий
смак,
Котрий приховує напій
страждання.
Шаленість зникла. І прийшов
комфорт.
Зручні стосунки для обох,
для світу.
Та холод обступив лілею
лісову
Ще вчора полум’ям сердець зігріту.
Бо ж зник вогонь, убитий
нормами життя.
Бо ж звик народ до
зручностей в усьому.
Та з часом відчуваєш каяття
Й від помилок своїх
страшенну втому.
То не любов, як прагнеш зміни
ти
В своїй коханій, то ж була
богиня.
То не любов, коли підозр
сніги
Ховають проліски довіри
ніжно-сині.
То не любов, коли потрібно
щось
Тобі від неї – то простая
служка.
Боготвори, люби, кохай
когось.
І знай, що кожна мить для
цього слушна.
То не любов, як хочеш зміни ти.
То не любов, коли тебе
міняють.
Руйнуються ті підвісні мости,
Котрі обох з середини
єднають.
То ж прощавай ! Не буду
більше я
Тобі за тек чи інше
дорікати.
Життя мого бурхлива течія
В спокійне море не бажа
впадати
А мчить мене за новий
поворот
До водоспадів, до стрімких
порогів.
Біжить вперед у пошуках
мети.
Не боячись спокою мілких
бродів.
Не хочу силувать тебе з
собою плить,
Бо ж знайдеш іншу річку,
іншу воду.
Зіл’єшся з нею воєдино ти.
Й не втримають нас більш
думки народу.
Кохання те нове – шалене і
ненайне,
Запалить затухаючі вогні.
І зникне все з життя старе,
звичайне.
Й стрімким струмком нові
підхоплять дні.
Немає коментарів:
Дописати коментар