Тече вода
з-під каменю,
Бурхлива,
завзята,
Нагадує – час
мені
Іти
мандрувати.
І я піду за
водою,
Зітхаючи з
горя,
Одружившись із журбою
До синього
моря.
Сяду там у
білий човен,
Розгорну
вітрила,
І зітхну,
що не зі мною
Моя любка
мила?
А вона мов
пташка, б’ється
Батечка
благає,
Та той лютий і
без серця
На весь дім
гукає.
-Довго в
дівках засиділась,
Час іти до
шлюбу…
Ось і підеш до
весілля,
Як ідуть на
згубу.
Будеш сльози
ручаями
Всі дні
проливати,
Будеш потай у
нестямі
На шлях
вибігати.
Тільки пізно
буле, мила,
Марнувати
днини,
На той час в
морській пучині
Я уже загину.
Немає коментарів:
Дописати коментар