Дмитро
Борзаниця
О, музо!
Незрівнянна музо!
Та де ж ти є,
коли потрібна?
Талановита, мов
царівна,
Зникаєш наче
тінь, мрійливо.
З’явившись,
кличеш в дивний світ.
Осяяний рожевим
сонцем.
Там плачуть
лози під віконцем,
І вже мишей не
ловить кіт.
Козак там їде
на коні,
А дівчина його
чекає.
Раз по раз
хлопця виглядає,
Немов тополя в
напівсні.
Та, не
питаючись, щезаєш.
Відразу світ
сумний,
Незрозумілий і
німий.
З собою щастя
забираєш.
Зникає раптом
сенс життя.
І думаєш, чи
треба жити,
Чи треба
світові радіти,
Немов
малесеньке дитя?
Не вирішив
цього достоту,
Аж раптом
повернулась ти,
Немов царівна
дрімоти.
Й забрала всю
мою турботу.
Ти є єдине, чим
живу,
Чого чекаю як
спасіння.
І не знаходжу
розуміння,
Як я без тебе
проживу.
Немає коментарів:
Дописати коментар