(ПИСЬМО МАТЕРИ, С. Єсенін, переклад)
Ти жива іще моя старенька?
Я живий. Привіт тобі, привіт!
За тобою, моя люба ненька,
Смуткував, рушаючи у світ.
Знаю, й ти, тамуючи тривогу,
Сумувала. Сльози на щоці.
Раз по разу ходиш на дорогу
З костуром стареньким у руці.
До тебе холодними ночами
Знов і знов тривожні ідуть сни –
Страшне горе в снах тих поміж нами,
Не зустріти разом нам весни.
Та не плач, рідненька! Богу дяка –
Маячня усе це й казна-що.
Не такий я вже страшний гуляка –
Я прийду до тебе попри що.
Я такий же ніжний, як раніше.
Бачу сонця промінь крізь хмарини.
Від туги я хочу як скоріше
Вернуть ся до рідної хатини.
Я прийду, коли розкине квіти
По-весняному вишневий білий сад,
Щоби серце своє відігріти,
Щоб забути біль і гіркість втрат.
Не розбуджуй не здійснені мрії,
Не хвилюй того, що не збулося.
Не вбивай останньої надії –
Нам і так страждати довелося.
І не вчи мене молитись богу!
До старого вороття не має.
Я прийшов сюди по допомогу,
Яку серце так давно шукає.
Так забудь скоріше про тривогу.
Не сумуй так шпарко, дорогенька.
Не ходи так часто на дорогу,
Моя люба і старенька ненька.
Немає коментарів:
Дописати коментар