Не впадаймо в апатію!

Так вже є: шлях наш мічений втратами.

Додалося і болю, і мук.

Не піддаймося, браття, апатії!

Не зронімо наш прапор із рук!

Хто сказав: легко бути безстрашними,

Коли в страху тримають людей?

Розчаровані днями вчорашніми,

Не змарнуймо наш завтрашній день!

Я кажу: дай нам, Господи, мужності,

Збав нас, Боже, порожніх розмов.

Що завгодно, лише не байдужості,

Бо над прірвою вже стоїмо.

Скільки ж можна без міри все ганити

І за носа водити народ?

Маєм правді у вічі поглянути

Та вжахнутись, що буде за крок.

Лиш байдужа душа не збентежиться,

Що Вкраїну втрачаємо ми.

Гендлювання святим – Незалежністю –

Все одно, що торгівля людьми.

Як раділи: дісталась безкровною

Ти – неначе дарунок небес.

Чужомовно, як досі, говоримо,

Мов нема, Україно, тебе!

А було ж по-вкраїнськи вже модою.

По-вкраїнськи весь світ тебе чув.

Що є більшої зради народові –

Загасити духовну свічу?!

А потому й угоди з орендами,

Що загнали країну у кут.

З непомірними влада потребами.

І народ на голоднім пайку.

Доборолись… І Господу молимось.

А по-божому жити – ніяк!

Ти прислухайсь до власного голосу,

Україно стражденна моя!

Будеш вільною, мамо, й багатою,

Коли ницих позбавишся ти.

Я кажу: не впадаймо в апатію,

Йдімо твердо, брати, до мети.

Рідне слово  не біймося мовити –

Наших душ і сердець знамено.

Україна – над все в світі золото.

І народу належить воно.

А тому шануватися маємо,

Щоб вкраїнська Вкраїна була.

"Ще не вмерла…" – всі дружно співаємо.

От ще б дружно зробить, щоб жила.

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",Севастополь, 2012 рік