НАРОДНА КУЛЬТУРА ЯК ЕТНІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Культура української землі, а отже, й народу, одвічно хліборобська. Це відомо з часів Буго-Дністровської культури ще вісім тисяч років. Яскравого духовного розвитку українська культура набула в добу Трипільської цивілізації. Хоч би як дослідники називали культури, однак хліборобськими вони були за своєю духовно-господарською суттю.

Завдяки цій життєтворчій галузі розвивалися ремесла, культура, різнобічна творчість, етносу. Люди одвічно споживали і споживають хліб, що зміцнює їхній Дух і Силу, чим мають завдячувати хліборобам — синам Сонця і Поля. Тому хліборобів завжди називають помічниками Божими. Вони на землі, як і Бог у Світі, піклуються про поступ життя. Хто вирощує хліб, тому Бог іде на поміч.

ВІД ЗОЛОТОГО ВІКУ — до ПОТОПУ

На думку вчених , хромосоми і гени пшениці є ровесниками Землі . Вони — від сили Сонця , від клітин світового океану . Хромосом у пшениці - однозернянки — сім . Стільки ж духовних тіл і енергетичних центрів у людини . Семичинність — це творча засада Світу . Знання хліборобів Трипілля відображено у візерунках горщиків : зернина тримає Небо і Землю або ж виростає із самого Сонця і розгалужується триєдиним Деревом . Таким чином трипільці - орії обожнювали хліборобство і священнодіяли на своїх полях і в оселях .

Сакральність хліборобства підтримувалася і в наступні епохи . У добу заліза сини володаря Колоксая — сколоти із самого вишнього Неба , отримали хліборобське знаряддя . Основним з них був плуг від Сонця , як його промінь — золоте Рало . Такими ж дорогоцінними були і знаряддя , і збіжжя в пізніші часи , про що співається в українських священних гімнах — колядках. Пану Господарю у хліборобських турботах допомагає сам Господь. У хлібороба майже все, як і в сколотів:

Ой, сохи твої все

золотії ,

Сошнички твої все

мідянії .

Уродить нам ся

золотий колос ,

Золотий колос ,

срібнєє зерно ,

Срібнеє зерно ,

мідяне стебло .

Колядки і нині прославляють священну і життєдайну сутність землеробства . До пана Господаря зі Світових високостей приходять триєдині гості : Сонце , Місяць , Дощик . Від їхньої сили «заколоситься жито , пшениця , всякая пашниця» . Таке споконвічне благословляння хлібороба на працю з початку року — найосновніше в них .

Український дух , що формувався тисячоліттями , творив своєрідну культуру , творчість і побут . Його повсякчас притлумлювали , однак він розвивався й утверджувався навіть тоді , коли український , народ потрапив під російсько - імперське гноблення . Основний засіб його розвитку — земля — перейшов у власність панівної верстви . Руйнація світогляду почалася з приходом до влади , більшовицьких гендлярів . Ось тоді й настало суцільне нищення культурної спадщини українського народу , його мудрих і завзятих носіїв . Руйнація народних основ життя — світогляду , культури , мови — набрала обертів , коли «вивіску» «Українська радянська соціалістична республіка» замінили на «Не­залежна Україна» . Антиукраїнські владні сили розпочали повальний грабунок . Питому культуру ук­раїнського народу , його ідеали почали безжально нищити то під приводом наближення до «євро­пейських цінностей» , то під виглядом «боротьби з шароварщиною» . Та що там казати , коли за президентства Леоніда Кравчука з паспорта зникла позначка про національність , а за Леоніда Кучми заявили , що «українська ідея не спрацювала» . Усі тисячолітні надбання духовності , весь художній досвід і народний світогляд відкинули зневажливо і нахабно . Фільми про грабунок , насильство , амо­ральність стали основним ідеологічним забезпеченням злочинної влади . Телебачення перетворили на офіційний амвон корумпованих можновладців . Замість чесної праці — грабунки банків , магазинів , квартир . Замість зароблених грошей — обіцянки на колись . Замість моралі і чеснот — розпуста . Замість рідної пісні — чужі душі мелодії і ритми . Замість рідної мови — мова іноземної держави .

Найвище керівництво доклало неабияких зусиль у справі русифікації . Спочатку російській мові на­давав статус офіційної Кучма , потім статус державної — Янукович . Тепер до них пїдпрягся і соціаліст Мороз . Злочинними намірами не можна робити добро. Русифікація, запущена імперськими силами, набрала розгону у нахабній і цинічній формі. Отже, вчинено замах на божественне начало - Слово . Нищення мови — це боротьба не лише з народом , а й з Богом . Що ним дане , те не зможе відібрати жодна сила . Кучмівська влада , яка чомусь назвала себе українською , розгорнула суцільну руйнацію українського народу і того середовища , в якому він живе .

Власне ні про який розвиток українського життя не могло бути й мови . Основну життєтворчу галузь — хліборобство , як  і  самих хліборобів , кинуто напризволяще . Святим хлібом почали махлювати . Вирощене людьми збіжжя забирали за безцінь , а перепродували втридорога . Гендлярі перед сівбою і жнивами підвищили ціни на пальне до найвищої позначки . Борги селянам із зарплати за кілька років — звичне явище . Одвічні носії духовно вишнього світогляду стали гіршими за рабів . Незабезпечені й безправні на своїй , найбагатшій у світі , землі . Гине українське село . Молоді і працьовиті їдуть світ за очі на заробітки .

Влада переступила останню межу ... І терпець увірвався ! Люди повстали . Жовтогарячо , мирно  і зав­зято . І не тільки за Ющенка як кандидата у Президенти , а й у сподіванні на кращу долю України . «Свободу не спинити» — це не просто гасло , а рушійна сила життя.

У роки незалежності в основі влади було три наріжні камені : законодавча влада , виконавча і судова . Основоположні не згадувалися . Це концептуальна та ідейна , які останнім часом розробляють у своїх працях Георгій Щокін і Микола Сенченко . Перед новою владою нині стоїть завдання не просто технічно замінити одних персонажів на інших , а сформувати таке духовне середовище , в якому розвивалася б українська нація . В основу влади необхідно покласти світоглядні та ідейні чинники .

ВІД СОНЦЯ , МІСЯЦЯ , ЗІРОК

Світоглядно - ідейну сутність найістотніше втілено у народній культурі . У ній вміщено все споконвічне життя українського . Тут усі види й напрями його творчої душі : і ввічливість , і щедрість , і багатоголоса пісня , і розмаїте мистецтво , і розкішне вбрання , І обрядові дійства , і звичаєва мудрість . У всіх цих життєвих виявах — образотворчість залюбленої у світ душі українця , заснованої на дії закону Світового ладу .

Творчість народу найприродніша , бо ж лукавити перед собою не будеш . Вона відповідає усьому процесу життя — і на Землі , і в Космосі , ґрунтуючися на засадах світобачення  і світославлення , на образному творенні найсуттєвішого і найпотрібнішого , на утвердженні зростання і розвитку , родючості як вияву безкінечності життя . Щоб вона не згасала , пошановуються триєдині джерела життя , без яких нічого не існуватиме : Сонце , Вода та Земля . Ця триєдиність життєвого світу була відома нашим пращурам ще з початку голоцену  ( сучасного природно - кліматичного середовища ), який почався у мезоліті , а це мінімум вісім тисяч років тому . Вже тоді Сонце , Місяць , Вода мали свої художні симво­ли . Прикладом цього можуть бути космогонічні колядки , добре знані в Україні , особливо на Уман­щині , де пан Господар зустрічає трьох найвищих гостей з небесного безмежжя :

Ой , що першим

гостьом , то краснеє сонце ,

Ой , що другим гостьом ,

то ясненький місяць ,

Ой , що третім гостьом ,

то дрібненький дощик ...

Вивчення історичних культур і народної творчості українського народу дало підстави вченому Олексію Братку - Кутинському розкрити давність етнічного світогляду : «Основа українського стародавнього співу , танців , релігійних культів і символіки склалися дуже давно — десятки тисяч років тому . Про це свідчить той факт , що в індоіранської гілки причорноморських аріїв , яка відокремилася від наших пращурів близько семи тисяч років тому , культ Великої Матері ( Лади ) і Змія та символу їхньої життєвої сили — Тризуба вже існував у високорозвиненій формі» . Цей знак Триєдиності , Трисуття , Трійці або Тризуба є в мистецтві багатьох історичних культур на теренах України , в усіх жанрах на­родного мистецтва : декоративному малюванні , вишиванні , килимарстві , різьбярстві , архітектурі . Постав він із давньої світоглядної та творчої традиції і численні покоління освячувалися його духовною силою , зберігаючи свій етнічний код .

Дії в обрядах , символи у мистецтві , сюжет у народній пісні взаємопроникні . Найосновнішим об­разотворчим елементом у всій духовній творчості на теренах України є Сонце . Таким бачимо його на кераміці хліборобів Трипільської , Черняхівської культур , у мистецтві Київської Русі , українському народному мистецтві , піснях , особливо колядках , святах на честь сонця : в Коляді , Великодні , Купайлі , Калиті . По горизонталі світ є чотиричасним , а по вертикалі — триєдиним . Таким є зоб­раження колосків в орнаментах трипільської і зарубинецької кераміки . Колядники з давніх - давен уславляють : «Райськоє древце на три вершеньки» як символ триєдиності . Навіть напровесні дітки , закликаючи сонечко , виспівують , аби його дія спрямовувалася на три субстанції :

Вигрій , вигрій , сонечко ,

На дідове полечко ,

На бабине зіллячко ,

На наше подвір ' ячко .

На будинках містечкової архітектури XIX— XX століть можна побачити над колом сонця три постаті - обереги . Над сферичною поверхнею дверей , як у верхньому небі , сонце посилає свої три промені . За таким принципом побудовано й інші обрядові пісні . Ось хоч би ця весільна , де коровайниці закликають , щоб їхній витвір був суголосний світові :

Рости , короваю ,

Ширший від Дунаю ,

А вищий від плота ,

А кращий від злота .

Ідея зростання в історичних культурах , жанрах народного мистецтва втілена в образі Дерева Життя , а ще в таких символах , як ромб , зоря - ружа , що є образом родючості , сонця , досконалого світу . Ці астральні образи можна побачити на писанках , в настінних розписах , у гаптуванні , на килимах , різьбі на дереві . У них , як у образно змістовні твори , перелито радість життя , відчуття його ритму , без­кінечність Буття . Така життєствердність сягає у тисячолітні глибини нашої історії та культури , коли на основі багатовікового досвіду було відкрито універсальні закономірності світового Буття  і людської Спільноти . У науці вони мають назву «Закону універсального колообігу» , або «Закону світового ладу» .

Найповніше дія Закону проявилася за часів трипільської цивілізації . Прадавні хлібороби - орії впродовж  2500 років жили і творили за Законом космічного Світоладу . Усі їхні здобутки — космологічний світогляд , розвинене хліборобство , коловорадіальні міста і селища , двоповерхові житла , досконале гончарство — стали наслідком його священної дії . Вони збереглися на етногенетичному рівні і розви­нулися в усіх історичних культурах на території України , вони передалися як духовний спадок нам , українцям . Ось чому наша народна культура така жанрово розмаїта і духовно багата . Тільки на цій благодатній землі , під промінням золотого сонця, під небесною блакиттю зміг розвинутися такий глибинний космологічний світогляд і творчо втілитися в усі сфери життя та культури .

СВЯТА СОНЯЧНОГО КОЛА

Сонцю , як могутньому Богу , що роздає життєві блага , наші предки присвятили чотири найосновніші свята на кожну пору року — Коляду , Великдень , Купайло , Калиту . Ця священне пошанування втілено в ритуальних дійствах , піснях , що побутують не одне тисячоліття на Середній Наддніпрянщині , особливо на історичній Уманщині . Це не просто пошанування , а опоетизовані знання наших предків про світ . У них якнайповніше виявляється світогляд українського народу .

Започатковано свята Сонячного Кола ще в глибинах трипільської цивілізації прадавніми хліборобами - оріями . Саме на Уманщині , в межах теперішніх Уманського , Тальнівського , Звенигородського районів , зосереджено найдавніші міста енеоліту . Вони і більшість селищ забудовувалися за сонячним — коловорадіальним принципом . На двоконічних горщиках того часу основним образотворчим мотивом був «колообіг сонця» . Його зображували в чотирьох фазах , відтворюючи  і чотири - частинність світу , і чотири пори року . Певно , вони освячувалися і ритуально . На цю образну побудову накладаються і чотири сонячні свята українського народу як вияв універсального закону космічного колообігу . Основна символіка сонячних свят — вогонь , вода , вінки , хліби , хороводи , ритуальні дійства — уславляють небесне Світило . Пісні — купальські , калитянські , колядки , веснянки — пронизані світлом душі людської , возвеличують і сонце , і все живе , що спрагло тягнеть­ся до світла , уславляють дароване світлом життя . У них український народ постає і сонцелюбним , і світославним .

Свята Сонячного Кола — це ціла духовна система , витворена на триєдиності , чотиричастинності , семичинності .

Найсвятіше і найвеличніше зі свят Сонячного Кола — Коляда . Це найперше в календарному  і останнє в астрономічному році свято . Його ясен світ уособлює народження — Різдво — Сонця у новому літі . Нині його щорічно відзначають  7 січня , але святки тривають два тижні , впродовж яких люди вша­новують основні джерела життя : Сонце , Землю , Воду . Про предковічність колядок свідчить їх космогонічність . У цих давніх українських міфах ідеться про створення світу і життя . Три голуби пірнули на дно синього моря , винесли золотий камінь — і з нього постав увесь білий світ :

Ясне небонько, світле

сонінько,

світле сонінько, ясен

місячик,

Ясен місячик , ясна

зірниця ,

Ясна зірниця , дрібні

звіз дочки .

У колядках , як світових гімнах , стала композиція . У чотирьох строфах , у чотирьох рядках діють три космічні сили — сонце , місяць , зорі  ( або дощ ). У цьому космічному сузір ' ї персоніфікується українська сім ' я , де сонце —мати , місяць — батько , зірки — їхні дітки . Колядка  « Радуйся , земле ! » композиційно є такою , як  і давньоукраїнська скульптура Світовида . Чотиричастинність у триєдиності свого часу була великим космогонічним відкриттям наших пращурів і стала творчою основою композицій у народному мистецтві . У колядці також діють три сили : сонце , місяць , дощ . їхня життєносна потуга спрямована — знову ж таки — на три субстанції : людину , тварину , рослину чи то поле , яке має заколоситися триєдиним збіжжям — житом , пшеницею , всякою пашницею .

Великий День Весни — Великдень — нині не має конкретно визначеної дати , його святкують залежно від року : з кінця березня і до початку травня . Святкування триває також два тижні , в яких пошановується Вербна , Великодня , Провідна неділі . У Великодню неділю сонце мовби утверджує свою ясну сутність . Найосновнішими означеннями Великодня є бабки , калачі з навскісними хрестами — символи вогню і сонця , з шишками - квітами та пташками . Печуть їх високими — мовляв , усе навесні йде в ріст. Другою невід ' ємністю цього сонячного свята є писанки із зображеннями сонця , зірок , всього того , що росте і розвивається . Співом веснянок , вінками , іграми , коловими і хвилястими хороводами , вогнищами люди віддають шану сонцю і воді , які сприяють росту й розвитку природи після весняного рівнодення .

Від перших розталий снігу і до сонячної сили літа співають дівчата , діти веснянки . Вона приносить усім роботу , а найбільше хліборобу .

Прийшла весна

з квітами ,

Вийшли в поле

з плугами ,

Та посіяли горошок ,.

Та рости , горошку ,

в три листи ,

Та дай , Боже ,

в чотири ...

І весна Яра , І могутня Лада , і вогнеликий Ярило , і дзвінкий Шум — усі допомагають у рості та роз­витку природи , звеселяють довкілля і людину . З усіх свят Сонячного Кола найулюбленішим є Купайло . Воно рівноцінне Коляді і святкується рівно через півроку —  7 липня . Дівочі віночки , купайлиця , вогнище , викопана криниця , пісні по колу , краса і звитяга молоді уславляють необхідні для життя джерела .

Сяяла зіронька , сяяла ,

З ким же ти , Олесю ,

стояла ?

З тобою , Васильку ,

з тобою ,

як ясен місяць

з зорьою.

Калита – сонячне свято четвертої пори року. Відзначали його зазвичай останнього дня осені , а за теперішнім літочисленням воно припадає з  13 на  14 грудня . Свято символізує згасання теплової і світлової сили сонця . Тому її підсилюють усіма його символами . Дрова в печі , коли мають пекти калиту , розкладають тільки навхрест . На калиту викладають оздоблювальні елементи , які символізують сонце , і тільки навхрест . Саму калиту випікають у формі сонця з отвором посередині — вона тонка , бо рік «потоншав» . Варять ще й пшоняну кашу . Приказують : «Калито наша , оце тобі каша , а нам дай краси й сили , щоб ми у світі гарно жили» . Щойно зайде сонце , як хлопці й дівчата чіпляють калиту до сволока , мов до небес , на червоній стрічці . її уславляють піснею :

Ой Калита , Калита ,

Із чого ж ти вилита ?

Ой я з жита сповита ,

Ой я сонцем налита

Для красного цвіту

По білому світу .

Співаючи й танцюючи , усі куштують смачне і , здавалося б , недосяжне . Святкові дійства утверджують , що потяг до світла в наших людей непереборний . Оглянули ми основні або , як кажуть , рокові свята . Та одна пора року переходить в іншу , і цю зміну також пошановують .

Якщо перші називають святами , то другі — присвятками, їх — три і вони у системі свят на честь Сонця висвітлюються мірністю три . Ці дві мірності — чотири і три — в сумі дають семичинність . Від­значення самого переходу пори року в наступну відбувається стільки , як і творення світу , — сім днів .

Усі присвятки — Колодій , Зелена Неділя , Весілля Свічки — мовби відтворюють сім періодів Світобудови , сім галактоліть творення світу , сім тисячоліть володарювання Дажбога , сім виявів світу у світлі , кольорі , звучанні .

Колодій — свято переходу зими у весну . Він приїздить на золотій колісниці , і на небі простеляється його золота путь . Колодій приводить у рух світлі космічні сили :

Я весну ведет ,

а зиму женет ;

Так весну ведет

крутим калачем ,

А зимку женет

ясненьким мечем ,

Ясненьким мечем ,

теплим вітриком ,

Теплим вітриком ,

дрібним дощиком .

Колодійські дні позначені силою парності . Хлопці й дівчата вибирають собі пару , вигукуючи : «Колодій пару шукає , серце з серцем єднає ! » Парубки мають його сонячну ознаку — вербову коло­дочку з двома навскісними хрестами на червоній стрічці , складеній у вигляді квітки . Хлопець і дівчина від цього часу ведуть відлік свого кохання і восени мають одружитися . Коли ж хлопець не ожениться , наступного року жінки чіпляють йому добру колодку . Щоб її зняти , потрібно буде вже давати викуп .

Від Колодія Весна прибуває на силі. Дівчата пишуть писанки, співають веснянки. Щира пісня , священні дійства зближують молоді серця . Увесь вечір хлопці й дівчата сидять парами у сподіваннях на майбутнє .

Я на тебе , Колодію ,

Маю всю надію ,

А без тебе , Колодію ,

Нічого не вдію .

Колодій прибуває на білому коні в образі світлоносного козака . Його люди запрошують : «Ходімо , Колодію , на нашу затію . Будем їсти , будем пити , світ білий хвалити ! » Тричі кругом нього і кругом столу обходять , проголошуючи : «Слава нашому Колодію ! » .

Коли приходить Зелене Вір ' я , або ж Зелені святки , Зелена неділя чи Трійця , — весна передає літу свою зелену корону . У природі відбувається новий розквіт , який досягає плодоношення і дозрівання . Радіє душа і підноситься до світлих просторів небесних .

Звеселіло подвір ' я —

Прийшло зелене Вір ' я .

Весь тиждень Зеленої неділі називається ще Русальним . Для жителів Наддніпрянської України , дав­ніше званих русами чи росами , це було найосновніше родове свято — Русалії . Довгі віки святкували його всенародно . Дзвеніли і вулиці , і поляни , і луги від пісень русальних , від ігор скомороших , від музики «сопелів , бубнів , гуслів» . Як і тисячоліття тому , з пам ' яті зринає пісня про розквіт цієї пори , уславляючи сприятливі космогонічні сили — Воду і Сонце :

Подолешничок мій

зелений ,

Ой луги мої всі зеленії !

Ой коли ти зрос ,

коли зелен став ?

Ой ізрос же я дрібним дощиком ,

А я зелен , став красним сонечком ...

Три дні перед Зеленою неділею і три дні після неї називаються Зеленими святками . У перші шанують зелену природу — плетуть вінки , клечають оселі , подвір ' я , обмаюють худобу , а в останні пошановують русалок і проводять їх , поминають померлих .

Серед дівчат був поширений звичай поріднення — кумування . Вони закопували деревце і чіпляли на нього стрічки , намиста . Котра з якою купатися має , то обидві стають одна напроти одної і віночки тримають коло обличчя . Дивлячися крізь нього , починають обертати за сонцем і тричі приказують : «Будь зі мною , як кума з кумою ! »

Починалося свято Весілля Свічки давніше першого вересня , а за нинішнім літочисленням — чо­тирнадцятого . Сім днів ходили люди гуртами один до одного в гості і кожен день вшановували весіль­ним дійством . Свято переходу літа в осінь припадало на осіннє сонцестояння . Це час рівноваги в природі , коли день зрівнювався з ніччю , світло з темрявою . Від цієї пори його дедалі меншатиме . Тож чоловіки і жінки , як свати , йшли із заквітчаною свічкою — несли в кожну оселю часточку світла небесного. Віднині воно осяватиме оселі і душі. З калачем, з гильцем квітучим, з піснями й музикою свати ходили від хати до хати , оспівуючи роботу майстрів і засвічуючи свічку  ( пізніше цю роль відвели каганцю . «Каганця женять» — казали ) у кожній оселі . Посеред стола вона красувалася .

Ой сяяла свічечка ,

сяяла ,

Як у віночку стояла .

Ой на столі ,

на престолі ,

Подай , Боже , щастя

й долі .

Чотири свята Сонячного Кола і три його присвятки становлять світотворчу семичинну величину . Кожне зі свят має свої святощі , притаманними барвами відсвічує , видзвонює мелодіями та природ­ними інтонаціями . Через них наші предки співдіяли з ритмами Сонця й Землі , пізнавали світ , рідни­лися із ним і жили в єдності з його джерелами та виявами . Така спільність наповнювала їхнє життя духовно , спонукала до творчості , до священних дійств у Храмі Природи .

Здійснює Сонце своє Золоте Коло . З ним вершить коло своєї творчості наш народ , втілюючи в нього свій світогляд , знання , художній досвід , ритуальні дійства та величальні пісні .

СІЯТИ КРАСУ І РОЗУМ 

У давньоукраїнському світогляді людина є Дажбожим внуком  ( за «Словом о полку Ігоревім» ), сином Богів своїх  ( за «Велесовою книгою» ). Дитина для матері завжди є сонечком . її , згідно з переказами , приносить із небес посланець Бога Леля , священний птах — лелека . Таке відчуття вело до величних справ і звершень , бо космічна сила є творчою і будівничою . Дівчина у веснянці тільки вищими категоріями вимірює своє майбутнє . Під загальний розвиток життя на рідний землі вона співмірює і своє . Тільки на основі істинного йтиме розвиток .

Ой у Києві загриміло ,

В Богуславі хмари

стали ,

В Богуславі хмари

стали ,

В Вишнополі дощі

впали .

Ой там Яруся красу сіє ,

Красу - сіє , розум

садить ,

Розум садить і

говорить :

— Як я піду за милого ,

Ти , красо , сходь красно ,

Розумоньку

поприймайся .

Народна культура є тим живильним середовищем , в якому формується і духовно наповнюється етнотип українців . Тому - то ворожі до України режими й ідеологічні сили ведуть з нею нищівну боротьбу , власне із народним світоглядом , з предківською вірою , заснованих на світовій досконалості . Особливо перепало їй за роки російсько - комуністичного панування . У роки Неза­лежності цей духовний розбій , ґрунтований на космополітизмі та аморальності , довершував нищення . Майже всі жанри творчості зазнали невідшкодованих втрат : писанкарство , гончарство , ткацтво , декоративне малювальництво , а вишивальництво майже позбулося світоглядної і образотворчої основи . Втрачається уславлена співучість , забуваються пісні та звичаї . З нас за всяку ціну стараються витравити той священий світоогляд, за яким ж иттєдіє сонячний світ і за яким жили наші предки . Під виглядом шляху до «цивілізованої Європи» з нас вибивають рештки духовності , а народну культуру обізвали «шароварщиною» . Це є не просто боротьба проти українського народу , а проти Світу і його законів . Космос такого не прощає .

Україна, як держава, і українці, як народ, — це насамперед висока духовність , заснована на свя­щенних законах Світоладу . Саме вона живила наших людей , леліяла їхні душі . Завдяки сакральній духовності український народ як етнічний організм фізично вижив у тяжку пору . І нині люди горнуться до народної культури , як до свого етнічного середовища , як до основ духовності . Одначе це йде самотужки , без суспільної підтримки . Щоб досягти духовного відродження , потрібно розвивати народну культуру в її світоглядній та образотворчій сутності , цебто через космічні мірності вийти на рівень Світоладу .

Народна культура — це Дерево Життя , на якому виростають нові гілки , розквітають квіти , дозрівають плоди . На її основі має розвиватися світогляд народу , утверджуючи український Дух і Стиль . Тільки будьмо дбайливими і мудрими садівниками , аби зростали краса і розум .

Вадим МИЦИК , директор

Тальнівського музею історії хліборобства

Черкаська область.

http://www.yatran.com.ua/articles/615.html