КОЗАЦЬКА ДОЛЯ

Таких боїв було багато,

Тепер їх всіх не пригадати,

Але ці битви і походи

Лиш гартували дух свободи.

Максим не звик до гучних слів,

Та сам для себе розумів:

Що Батьківщина – це святе,

Нехай хоч в очі сніг мете,

А найдорожче в світі – воля,

Гірка без неї людська доля.

Знав, що безумців Бог карає,

Відважних – цілий світ вітає.

Він ненавидів ворогів,

Захланних[1] до його степів.

Не вірив у легке спасіння

І не кружляв, як лист осінній,

Не розкидав на вітер слів,

Робив лиш те, що добре вмів.

Рано впізнав козацьку ту́гу,

Вірно служив Батькові Лугу[2].

Сліпого щастя не шукав,

Страху не мав і твердо знав,

Що доля в козака – єдина:

Вона у Бога на колінах…

Та сталось так, що його доля,

Спіткнулась на краєчку поля.

Чи накувала так зозуля,

Що прилетіла гостра куля,

Козацькі груди розірвала –

Мабуть, давно його шукала.

Над ним стояв похмурий ліс –

Куди ж це кінь його приніс?

Здавалось, ніби небо впало,

І помирати прикро стало.

Боявся, що не все зробив,

А свою стежку загубив.

Михайло Винницький

Уривок. Повна версія: «ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА»

---

[1] Захланний – жадібний, ненаситний, ненажерливий.

[2] Батько Луг або Вели́кий Луг — низина, яка колись була на лівому березі Дніпра між Дніпром і Конкою, заросла листяним лісом, очеретом і рогозом, простором понад 400 км². На території Великого Лугу, або в його безпосередньому сусідстві, містилася Запорозька Січ. У Великому Лузі козаки випасали худобу і знаходили в тутешніх плавнях та заростах добрий захисток. Тому Великий Луг був символом безпеки й

волі.