В тіні,
серед високої гряди,
Він помирав, весь у крові і глині,
І лиш хрипів: «Води, бача, води...»
Та я і сам ковтав одну лиш слину.
Ми вдвох ані вперед, ані назад.
Смертельною була у нього рана.
Востаннє попросив: «Водички, брат...»
І на очах не стало капітана.
Димився закривавлений пісок,
І лиш сліди лишилися від роти...
І все це бачив мусульманський бог,
Що спочивав у хмарах від спекоти
Немає коментарів:
Дописати коментар