Святий хліб

Не раз казала бабця: - «Діти,

Святенький хлібчик бережіте,

Під ноги хліба не кидайте,

Його завжди ви поважайте».

І капали старечі сльози,

І серце билося в тривозі,

На стільчик сяде біля печі,

Розповідає нам малечі.

Як люди з голоду вмирали,

За що самі того не знали,

Села спустошені були,

Ох і зазнали всі біди.

Дітки на очах згасали,

У неньки хліба все благали,

А вона зморена, безсила,

Лободу в горщику варила.

Кропиву їли, лободу,

Не зупинили тим біду,

Смерть по селах йшла з косою.

Вкраїна вкрилася журбою.

Стогнала бідна Україна,

А в чім її була провина?

Перед ким дітки завинили?

Вони так хлібчика просили.

Просили хліба й помирали,

До неньки ручки простягали,

Над нею смерть також стояла,

Душа вже тіло покидала.

І знову бабця затужила,

Окрайчик хліба відломила.

Той хлібчик ніжно цілувала,

До свого серця пригортала.

Антоніна Грицаюк

http://probapera.org/publication/13/14204/svyatyj-hlib.html