Гірку згадаю горе – долю,
Ридає струнами душа
І серце крається від болю,
І пам'ять яву воскреша…
…Світіння місяця уповні,
Вечірній спокій між беріз…
І ми закохані й безмовні,
І слово батька - навідріз.
Вихлюпую свій біль із серця
В свої віршовані рядки,
Хоч знаю, що не повернеться
Той дивний час, а навпаки…
Сріблясто-сива павутина
Роки мотає у клубок,
Та все ж відвідає година,
Змінивши плин моїх думок…
Немає коментарів:
Дописати коментар