Безлиста
діброва згадала – в цім місці, отут
Цвіло
сімдесят два мільйони грайливих усмішок.
Від долу
Донецького, в край, де несе води Прут,
Народ
розквітав…Змія теж – з верхом трути надлишок.
Потрохи
вливаючи пійло в кришталь джерела,
Пролізла
у горло, щоб звідти накази сичати.
Пустила
Вкраїну доріжкою битого скла,
Такою,
щоб душу заперло, й назад не вертати.
З
обличчям невинним школярки всього лиш за вік
Звернула
країну любові в гниле шумовиння.
Орлом
перевділась, та трута не звурдилась в сік,
У крила
вросло погордливе плісняве насіння.
Ці землі
родючі від кількості зломлених душ
Стекли в
чорноземи кривавих полів переляком.
Мільйонів
десятки казахсько-обфінений вуж
Скрутив
у нестямі між своїх боліт і поляком.
Земелько-землице,
Господь ще дає якийсь час,
Щоб ти,
рідна нене, збудила нас всіх для звитяги.
Коли вже
здається – утік на завжди правди шанс,
Спростаються
всі, мертві встануть, підіймуться стяги.
Тарас
Іванів
Немає коментарів:
Дописати коментар