1
І знов
регоче Квазімодо,
І знову
калатає дзвін,
І знов
народ ім’ям народу
Ведуть
блюзнірствувать на кін.
Яке
сяйливе слів убранство,
Який
святковий ритуал!..
Та
проступає ошуканство
Крізь
екзальтований загал.
Іще
розігрують свободу
Верхами
навчені гравці,
При всіх
тасуючи колоду,
Де карта
краплена в кінці.
Вона
засвітиться козирно,
Вона
засвідчить світу знов
І
фанатичну вірність «вірних»,
І їх
вседбаючу любов.
І в прах
обернеться нагода
Нарешті
встати із колін…
… Тому й
регоче Квазімодо,
Й ридає
України дзвін.
2
Ми там
сліпі, де віриться обману,
Де
мріється ошуканими буть,
Де
всупереч реаліям не станем
Шукати
істин рятівничу суть.
Де
пережити яв – себе убити,
Де
правду – ніби страту пережить,
Де жити,
сподіватися, любити
Допомагає
лиш обманна мить.
Тому й
сліпі, де бачити не хочем,
Тому й
глухі…
… А
слухати ж велять
Твої
чужі,
Уже
відсутні очі,
Що
дивляться на мене звіддаля.
3
Скільки
буде їх ще,
Тих, які
до узвиш
По чужих
продираються спинах…
Не
продайте душі
Ні за
ламаний гріш,
Ні за
значно вагомішу ціну.
Все
віддайте – набутків
І слав
пустоцвіт
(Навіть
з листям лавровим укупі),
Лиш душі
не продайте,
Бо цей
дефіцит
Ні по
якому блату не купиш.
Хай вам
твердять лакузи,
Що жить
без душі
Набагато
простіше, а отже,
Продавати
її все одно не спішіть,
Вам без
неї сам чорт не поможе.
Бо коли
вже – ні мрій, ні надій, ні гроша
І ні
друга, ні недруга в серці,
Залишається
з нами єдине – душа,
Що у
вічі недолі сміється.
4
Не
вмійте жити,
Чуєте,
Не
вмійте!
Між
метушливих звершень і зусиль,
В собі
себе самого не убийте
Тяжким
умінням – жити як усі.
Не
вмійте – по довір’ю, як по бруку,
По
трупах не умійте – на Олімп,
Не
вмійте – не подати другу руку,
Коли ваш
друг від вибуху осліп.
Не
вмійте – завжди змовницько і мовчки,
Не
вмійте – з усіма і всюди «за»,
Не
вмійте на щодень заплющить очі,
Якщо з
очей тих проситься сльоза.
Підспівувать не вмійте безголосим
І,
принципи рятуючи святі,
Іуд
державних на престол підносить
Ну, не
зумійте, ну хоч раз в житті!
Хоч раз
в житті рвоніть «ручник» на себе,
Якщо
душа поверне на слизьке…
…Коли в
собі своє рятують небо,
Тоді не
страшно – навіть у піке!
1991 рік Олена Матушек
ЛЕТАРГІЯ
1.
Чи є на світі Надрозумна Сила,
Щоб нам без нас могла допомогти?
Так блиснула, всім небом загриміла,
Щоб сонні очі враз прозріли,
Душа жахнулась, заболіла
Від власних дій, безглуздої мети!
2.
Не смерть страшна у цьому світі –
Страшне саме життя.
У тяжкий сон серця сповиті,
В безглузде майбуття.
Над сплячим світом Дзвін лунає, -
Душа тремтяча Дзвонаря
Мотузки з рук не випускає:
Прокинься, люд – гряде Зоря!
3.
Україно моя, Україно,
О Священний Празоряний Край,
Народи на Землі свого Сина,
Божу мудрість йому передай.
Щоби владно над світом звучали
Слово Правди і Серця пісні,
Щоб чужинського духу
не стало
ВЖЕ НАВІКИ НА НАШІЙ ЗЕМЛІ!
2009 рік Алла
Степаненко
СЛАВЕНЬ УКРАЇНИ
Рідна нене моя, Україно,
Святість серця мого і любов,
Ти для мене у світі єдина,
І в мені твоя вільная кров.
Працьовита, вродлива, простора,
Нескоренна – в огні не гориш,
На землі, вмитій кров’ю героїв,
Знову ти в вишиванці стоїш.
Приспів:
Хай здіймають
у вись тебе крила,
Й до небес
вільна думка зліта,
Світла віра
додасть тобі сили
Україно моя
золота.
Слова Валентини Лісіної-Яворенко
Музика Жанни Арішаки
Немає коментарів:
Дописати коментар