Знов думки, немов у вирій журавлі

Знов  думки,  немов  у  вирій  журавлі,
Не  дають    на  мить  спокою  голові,
Навздогін  одна  за  одною  летять,
Крізь  літа  мої,  де  стигла  сіножать.

Хоч  доспілі  і  ще  гарні  дні  мої,
Наближаюся  все  ближче  до  стерні,
А  над  хатою  так  гуси  гелготять,
І  дерева  про  своє  щось  шепотять.

А  на  змореній  жовтіючій  стерні,
І  на  свіжо  –  переораній  ріллі  -
Павутинки  бабиного  літа,
Ними  ніжно  вся  земля  укрита.

І  трава  така  блискуча,    молода,
Ожила  після  дощів  в  степу,    садах
Одяглася  у  фату  із  павутиння  ,
Отака  вона  -    пора  осіння.

01.10.2012р.  Надія  Таршин