Кипить майдан...

 Кипить майдан, вирують душі…

 Зима притрушує сліди…

 Сидять під захистом чинуші

 Й полощуть воду, як завжди…

 Ні слів, ні лементу не чують

 Так, ніби то і не до них…

 Людське життя – барикадують

 І, мабуть, благ ждуть неземних.

 Прости їх, Боже, бо не знають

 Що роблять, задля золотих…

 Безвинних садять і карають,

 І ждуть, щоби майдан затих.

 Не відає, «високе панство»,

 Що вже летять до них гінці,

 Від роду давнього – гетьманства,

 Вручити сорому вінці…

 За те, що крали у народу

 Останні крихти на життя,

 І навіть праведну свободу,

 Жбурнули жужмом на сміття.

 Життя вирує на майдані…

 Відлуння чується набат…

 Надія бродить у тумані

 Поміж людських і Божих врат.

Чумак Катерина