Обіцяний нам «братом» рай
У пекло зАвжди переходив.
Хто землі силу віддавав,
То на ній злидні і знаходив.
А ті, що потом поливали
Клапоть малий землі своєї,
Останнє місце своє мали
Не у могилі – у траншеї.
І чорні дошки край села,
І рівчаки глибокі рили,
Усіх хотіли закопати,
І клеймо «ворога» ліпили.
І не дзвонили по них дзвони,
Молитвами не відспівали,
Тоді були такі закони –
Життям людей не вартували.
Надія Таршин
Немає коментарів:
Дописати коментар