Не щастить же нам в білому світові...

Не щастить же нам в білому світові,
Не сховатись від дурнів ніяк,
Ось і нині в сусіднім привітові
Слину бризнув спокусник-маніяк.

Так вселив собі в голову збочення,
Так повірив, що він ловелас,
Що від того слабкого морочення
Розлетілось блювання й на нас.

Ну, шукав би собі аналогію,
Ну, квокта́в би з такими як сам,
Хоч не відати ту психологію
Та жилося б спокійніше нам.

Та й не лізе ж самець на Італію,
Бач, на схиблених сердиться Рим,
Ось і преться встромить геніталію
Від уявлення збуджений в Крим.

Тут, можливо б, гукати сексолога -
Хай розкаже, що хлоп постарів,
Що дорога уже до нарколога,
Може з п’яну гігант цей здурів.

Чи склика́ти на раду консиліум,
Кандидатів всіляких наук,
А чи може таки на Сицилію,
Щоб не знати ні слини, ні мук.

Але, врешті, для чого тут медики?
Тут діагноз – не інтимний фрагмент,
Коли в друзях кастрати і педики,
То й на розум маніяк - імпотент.

05.03.2014р. Василь Ковтун