Життєколо

І не зчується літо веселе,
Як плоди золоті опадуть,
Як розтане маленький метелик -
Першочасу невтишена суть.

Як між віт уплететься зажура -
Неповернення в липень хмільний...
Захурделить по вікна, замурить
Теплі спогади в яві зими.

Небо вкриється сіровуаллю
Неозоро-безкраїх мовчань.
Розговіється свічкою жалю
Наостанок душі дитинча.

І загасне усе надовколо...
Тільки сонце зійде в далині,
Щоб зачати нове життєколо 
Першопроменем у новодні.

Леся Геник