Місія

Важучий хрест врізається в плече:

Ведуть Ісуса на вселюдський сором. 

Уже не піт, а кров із пор його тече.

А він несе той хрест. Один. На гору.

Уже й апостоли сховались, де могли.

Лиш мати слідом: він – її  дитина.

Шмагають люто палаші хули:

– Ото б Господь віддав на страту сина?!

Що чинять, Господи, не відають таки!

Вмент знепритомніла безсила мати.

Вганяли в тіло з реготом гвіздки

І їли кашу під хрестом солдати.

І "Авва, Отче!" чули небеса.

Та чашу долі спито до краплини.

Чи то дощинка з хмари, як сльоза,

Чи то Господь сльози не втримав?!

У тім-то й справа, Господи, що син.

У тім-то й справа, що твоя дитина.

Іде Ісус. Несе хреста. Один.

Месія. Місія така у сина.

Таки ж прозрієм… Господи, прости 

За те, що пізно… І прости, й помилуй!

Це важко – хрест людський нести.

Твій син зумів. І нам дав сили.

… Хоч символів розп’яття й не люблю,

Хрещений – хрестика знімать не хочу.

Твій син на нім… Що жде спасенний люд?

Та хай мине ця чаша! Авва, Отче!

Іван Левченко, з книги "Не губімо в собі Україну!",

  Севастополь, 2011 рік