Пишіть щоденники!

Злітають дні, як в Гоголя вареники:

Лиш рот роззявив  –  гульк і вже нема...

Тому ведімо, я прошу,  щоденники.

Пишімо, що хвилює, зокрема.

Щось у житті встигається воістину.

День учорашній – наче долі тло.

На нім, на аркуші, такому  чистому,

Пишімо, щоб згадати що було.

І день у сонці, ледь сніжком притрушений,

І світле слово, що зрина з душі,

Мов вас, когось зігріють у грядущому.

Пишіть щоденники. Щоденники пишіть. 

Усе мине, та оживуть на аркуші

Хай непригладжені, але свої думки.

Як на роялі оживають клавіші

Від дотиків натхненної руки. 

Цейтноти вічні. Еники та беники...

Звичайно, лінь... Перепочити хіть...

Та попри все, прошу, пишіть щоденники.

Це – правда: золото і в попелі блищить.

У кожного свої на гору сходження.

Де досконалість руху й ремесла.

Він – неповторний –  шлях: від дня народження

І до останнього в житті числа.

Тож неминуще є у часі кожному.

Як неповторні  долі наші золоті.    

Прошу: пишіть щоденники, обожнюйте

Свої щасливі миті у житті. 

Іван Левченко, з книги "Не губімо в собі Україну",

Севастополь, 2011 року; першодрук 17 січня 2011 року