. Якщо є мрія

Всяк виживає в світі цім

І сподівається на краще.

Але чому щастить одним,

А іншим бозна жити за що?

Це що ж – такий на світі Бог

Чи ми такі на світі в Бога:

Одним – прихильність і любов,

А іншим – крихти лиш любові?

Не випадає, бач, інак.

Де ж  справедливість – запитати:

У тупику глухім бідняк,

І з жиру біситься багатий?

Йому війна чи не війна:

Він захистить себе і чадо.

А біднякові гріш – ціна.

Та сподівання христаради…

Одвічні ці – чому отак

І чи по-іншому можливо,

Щоб став заможником бідняк

І кожен жив собі щасливо?

Напевне, можна. Лиш би міг

Всяк зі своєї праці жити,

Про спільний дбаючи пиріг,

Який по-божому й ділити. 

Що ж треба? Щоб усяк хотів,

Аби такий міг лад настати,

Коли не буде бідняків,

А кожен житиме багато.

Велика мрія мудреців!

Невже не втілити нізащо?

Всяк виживає в світі цім.

І сподівається на краще.

І все ж реальна мрія та,

Лиш за умови, що зуміє

Дійти до неї біднота

І забажає втілить мрію.

Усіх не можна підкупить,

Як є народ, і він є влада,

Що прагне мрію ту здійснить,

А не прохати христаради!

Як у глухім куті бідняк,

А владний чин на тім жиріє,

Це знак того, що все не так,

Як мало б бути задля мрії.

Ото і відповідь усім:

Не втілить мрії, склавши руки.

Всяк виживає в світі цім,

А суть, щоб жити всім по-людськи.

 Іван Левченко, першодрук, 6 березня 2015 року