На шахті Засядька

           Світлій пам’яті ста гірників донецької

          шахти імені О.Ф.Засядька, які загинули 

          недільного ранку 18 листопада 2007 року

          внаслідок вибуху метано-повітряної суміші

На шахті Засядька жалоба і біль:

На шахті Засядька палає забій.

В метановім пеклі о ранній порі

Зі смертю зустрілися сто шахтарів.

Коли ще всі спали святої неділі,

Шахтарські тіла смолоскипом горіли.

Одних розпізнали. Непізнана решта:

Не люди – обвуглені головешки.

А жінка одна аж заходилась криком:

"А хто тепер верне мені чоловіка?!"

І криком клялася, і чули це люди,

Що мстити, як  зможе, хазяїну буде:

Нехай охорона не пустить до нього,

До горла не дійде – укусить за ногу...

Як в лаві, з якої не вийти нікуди,

На шахті Засядька у відчаї люди.

Щось каже Гарант... Обіця щось Кабмін...

Жалобна ріка біля ста домовин.

Немає війни, але батько поліг...

На сиріт заплаканих падає сніг.

Щоб смерть обминути на розі лихім,

Не стачило чорного золота їм.

А той, хто продасть його, купить усе.

І шкуру свою укотре знов спасе.

І гнатиме знову людей у забій.

Попри людське горе, утрати і біль,

Йому про безпеку – пусті балачки.

Аби був лиш долар в кишені хрусткий.

Щоб жити, у кого питатися права,

Коли ти до цього байдужа, державо?!

На шахті Засядька сніг даль укрива.

На свіжій могилі ридає вдова.  

Іван Левченко, з книги "Єднаймося, браття!",

Севастополь, 2008 року