ЗАДИМЛЕНІ РИМИ З-ПІД КУЛЬ (5)

(Вірш 5. РОЗМОВА З МАТІР'Ю)

Матусю, я стільки не знав ще героїв,
Зростав же в оазі без кривди війни,
Хоч ран від Москви нам ніщо не загоїть -
Та я рабським душам не ставлю вини.

Тому й не тримаю я зла на Росію,
Недобрі не люди - державний уклад,
Так жаль, що фальшивий кремлівський месія
Підступний, мов шавка, слизький, наче гад.

Так жаль, що на зламі віків, недозріле,
Протухле з основи колосить зерно,
І браття вчорашні на нас гострять стріли,
Хоч їхній Титанік прямує на дно.

Так жаль твого внука, росте сиротою,
Хоч спрагло жадає твердої руки,
Та вірю безмежно - покінчим з ордою,
Не завтра - то після, в цей раз на віки!

Повернемо дому, засіємо ниви
Здоровим та чистим зерном, як сльоза,
Майбутнє Вкраїни настане щасливе,
Без граду та смерчу, грибна лиш гроза.

Розхмариться в ясному синьому небі
Хлібами заквітчаний лан золотий,
Воздасть за заслуги Бог, всім по потребі,
То ж кроком широким спішу до Мети...

Сьогодні - на звіра чекаю в окопі,
Здається, найвищої проби вже сказ
Кремлівського монстра зненацька охо'пив,
Та сил у нас досить, не схилить він нас!

Матусю, я стільки не бачив героїв,
У кожного промінь в горнилах-очах,
Не слово єдине тепер моя зброя,
Дай сил мені, Боже, зміцнити розмах!

(Роман Лесюк, пішов добровольцем...)