Тане морений сніг…

Тане морений сніг, 
щось шепочуть струмки,
сирість в’ялих краплин
охолоджує плечі,
вже натомлений сам, 
та невтомні думки
манять вперто в політ,
наче крики лелечі.

Серце лине на спів,
із полону грудей,
кров гаряча шалена
б’є напружено в скроні,
рветься з біллю нутро 
в зграю пта́хів-людей,
щоб злетіти ключем,
заспівавши в розгоні.

Не утримати злет,
кліть занадто тісна,
не зв’язати вже крил, 
не накинути пута,
вже курличе теплом
неминуча весна
і розтоплює лід 
мрія в думах почута.

Гомін криком сурмить,
чути свист під крилом, 
вітер рве навздогін 
волі мить загнуздати,
О жаданий розгін! 
Боротьба напролом!
За твій славний напій
ладен землю ковтати.

12.02.2013р. Василь Ковтун