Візит

Стало модно ходити до психолога.

 Прийшла і вона –

 Весна.

 Прийшла і дивиться трохи лукаво.

 Може, вам чаю? Кави?

 Вас не дратують сині шпалери?

 (Лікар був теж із нової ери).

 - Все в мене добре, –

 Весна зітхнула, –

 Тільки... Синці у моїм минулім.

 Тільки пташок поруйновані гнізда

 Тугу наводять... Ненавиджу місто,

 Те, що рабами робить блукальців...

 Тиша сумна торкається пальців.

 Лікар на гостю глянув тривожно:

 – Все говоріть. Говоріть – вам можна.

 – Ще – забагато в мені меланхолій,

 Ніжності й сонця. Ромашок, магнолій,

 Хмар у душі моїй – теж забагато.

 Хочу летіти, горіть, кохати!

 Хочу зробити цей світ теплішим,

 Кращим, добрішим...

 Кажіть скоріше,

 Як зветься хвороба моя? Чи можливо

 Мою теплоту розчинити у зливах?

 Лікар знітився:

 Пані, я бачу,

 Справа серйозна і проста неначе...

 Ой, як погано...

 – Що, все так страшно?

 – Страшно... що світ не такий, як ви.

 01.10. 2012 Наталя Федько