Відвідини
Холодного Яру 2015 вкарбували в моєму серці свій черговий емоційний і
осмислений висновок. Він водночас і сумний, і такий, що змушує збирати сили на
подальшу боротьбу. Сумний, бо безповоротно утвердив в моїй свідомості думку про
те, що наші нинішні поводирі такі ж нерішучі, такі ж боягузливі і такі ж
безпорадні, як і їх попередники часів зародження УНР.
Так же само,
як і в 1918-му під Крутами, вони бездарно пхнули на погибель новітніх крутян в
Іловайські і Дебальцевські котли, в землю Савур-Могили та в бетон Донецького
аеропорту. Від їх недолугості так же боляче сприймаються втрати найціннішого,
що має українська нація. Ці втрати - це носії крові українства, котру випускали
із жил нашого багатостраждального народу і продовжують випускати ті, хто не
хоче аби на світовій арені замойорів прапор свободолюбивого і працелюбного
народу, котрий має неабияку Божу привілею - не коритися поневолювачам і
повставати проти гніту.
Український народ знову змушений вести визвольну війну на два фронти - проти зовнішніх і внутрішніх окупантів. І сподіватись у цій війні він може лишень на тих, хто став сьогодні на місце холодноярських гайдамаків і незламних бійців УПА. Саме вони мають нині право і обов’язок вести за собою український народ. Усвідомлення того змушує усіх, хто вболіває за долю країни, визначити своє місце у цій борні. І не варто зважати на хитро-мудрі закиди, на кшталт «рука Кремля», бо не має жодного змісту словоблудство штучних самозваних отаманів, у бік тих, хто не на життя, а на смерть веде війну, хто поклав на вівтар боротьби за Україну не лишень власну честь , а і власне життя, хто мир бачить лиш у перемозі. І, аби ця боротьба, мала свій сенс і врешті-решт призвела би до жаданого результату, необхідні усвідомлення реалій, сила духу та сила віру у справу, котрій маєш служити. Бо ця справа свята – Україна!
Український народ знову змушений вести визвольну війну на два фронти - проти зовнішніх і внутрішніх окупантів. І сподіватись у цій війні він може лишень на тих, хто став сьогодні на місце холодноярських гайдамаків і незламних бійців УПА. Саме вони мають нині право і обов’язок вести за собою український народ. Усвідомлення того змушує усіх, хто вболіває за долю країни, визначити своє місце у цій борні. І не варто зважати на хитро-мудрі закиди, на кшталт «рука Кремля», бо не має жодного змісту словоблудство штучних самозваних отаманів, у бік тих, хто не на життя, а на смерть веде війну, хто поклав на вівтар боротьби за Україну не лишень власну честь , а і власне життя, хто мир бачить лиш у перемозі. І, аби ця боротьба, мала свій сенс і врешті-решт призвела би до жаданого результату, необхідні усвідомлення реалій, сила духу та сила віру у справу, котрій маєш служити. Бо ця справа свята – Україна!
28.04.2015р. Василь Ковтун
Приснився сон мені суровий
В своїй глибокій дивині,
Наснилися поля і гори
Країни, що у давнині.
В своїй глибокій дивині,
Наснилися поля і гори
Країни, що у давнині.
Там, на узліссі рідним краєм,
Де сивий стелиться туман,
Мов чорний ворон понад гаєм
Летить грозою отаман.
Де сивий стелиться туман,
Мов чорний ворон понад гаєм
Летить грозою отаман.
Під ним єдиним вічним другом
Пливе в тумані вороний,
Підков не чути стукіт лугом,
Лиш пар у ніздрі, й той німий.
Пливе в тумані вороний,
Підков не чути стукіт лугом,
Лиш пар у ніздрі, й той німий.
А за плечима - гайдамаки,
Немов злітають десь згори,
Обличчя вкрили грізні знаки
Холодно-Ярської пори.
Немов злітають десь згори,
Обличчя вкрили грізні знаки
Холодно-Ярської пори.
Попереду, як слід, бунчужний,
Той, що тримає гордо стяг,
Котрий для хлопців бравих, мужніх
Життя цінніше був в боях.
Той, що тримає гордо стяг,
Котрий для хлопців бравих, мужніх
Життя цінніше був в боях.
На тім знамені величаво,
Міцний, як український дуб,
Мов посміхаючись лукаво,
Над краєм майорить тризуб.
Міцний, як український дуб,
Мов посміхаючись лукаво,
Над краєм майорить тризуб.
А поруч золотом пшениці,
Що вже полущилась на дерть,
Палає вироком в зірниці
«Воля України, або смерть!».
Що вже полущилась на дерть,
Палає вироком в зірниці
«Воля України, або смерть!».
І так небесні українці
Над рідним краєм пропливли,
Де всі разом, чи по одинці
За нього в землю полягли.
Над рідним краєм пропливли,
Де всі разом, чи по одинці
За нього в землю полягли.
В очах світилася надія,
Тримались гордо у сідлі,
Як і колись - вела їх мрія
Всієї матінки-землі…
Тримались гордо у сідлі,
Як і колись - вела їх мрія
Всієї матінки-землі…
А я ж стояв посеред поля,
Мов заворожено-німий,
Не запитавши – в чом їх воля?
До чого цей парад чудний?
Мов заворожено-німий,
Не запитавши – в чом їх воля?
До чого цей парад чудний?
І лише думки досить стало:
«Куди ж ви сміли попливти?»
Як із туману пролунало:
«Тепер за гайдамаку – ти!»
«Куди ж ви сміли попливти?»
Як із туману пролунало:
«Тепер за гайдамаку – ти!»
«Тепер тобі даємо право
Про України долю дбати,
Завершити священну справу,
Щоб ми спокійно могли спати»…
Про України долю дбати,
Завершити священну справу,
Щоб ми спокійно могли спати»…
Прокинувся в поту холоднім,
Душею сповнений тривог,
Та вже я знав про що сьогодні
Мені сказав одвічний Бог.
Душею сповнений тривог,
Та вже я знав про що сьогодні
Мені сказав одвічний Бог.
Тому мені ті сновидіння,
Тому щиросердешна біль,
Щоб пам’ятав свої коріння,
Щоб дбав за гайдамацьку ціль.
Тому щиросердешна біль,
Щоб пам’ятав свої коріння,
Щоб дбав за гайдамацьку ціль.
02.01.2012р. Василь Ковтун
Немає коментарів:
Дописати коментар